Коли варто скрутити гучність,
Заслонити спеку дощами,
Залишити в спокОї будУчність,
Прочиняючи пам’яті брами.
Коли дні пролітають так низько,
Ластівками хвостатими взяті,
Вечорів залишаючи низку,
Щоб навзаєм навчитись мовчати.
Коли гаємо час, то жалкуєм,
Йому бАйдуже – лихо чи втіха?
І себе ним даремно лікуєм…
Залишається трохи… Тихо.
