Розходивсь я писати вірша про Музу...
Вірша не вийшло. А втім...
Ти тільки Муза... Просто Муза?.. Та брешу! Не лише... Та що ж Тобі із того. Ти приходиш лиш у сні чи напівмареві... Чи у вигляді повідомлення теплого... Теплого, прохолодного; радісного чи сумного... І я п`ю ті літери і знаки, мов гарячий чай після кілометрів снігових заметів, мов прохолодну воду в тенетах пустелі... За межею свідомості. Я п`ю і радію, що маю чашу...
Ти приходиш у рядках і римах,
Ти мальована мені у строфах.
Між тих літер Ти усім незрима,
Між тих ритмів Ти танцюєш в кроках...
Я п`ю, а чаша все повна... Я поїдаю ті букви, та все ж лишаюсь голодний. Я випиваю спекотну прохолоду, та ще спраглий... Сухо на губах і вдень, і вночі, коли десь йду, сиджу й коли сплю...
Ти приходиш і йдеш... Приходиш і йдеш, а я оживаю!
Прокидаються мої вже пера
І оклигує душа поета.
Голова, розколена, мов сфера,
Цілісним стає вже силуетом...
Я оживаю! Наповнююсь ріками, морями й озерцями... Наповнюються ледь наводнені океани мого життя. Чаша все розливається енергією і я п`ю. Вона без дна і берегів* - майже така, як і хотів... П`янію навіть іноді, але п`ю... Чарівна чаша!
26.02.2014
ДТХ
