По стелі бігла малесенька ящірка й тихесенько сміялася собі під носа. Хлопчик не міг збагнути, що коїться і що це таке. Він ще не знав, що то була його сестра. Дмитро злякано дивився на тваринку і час від часу скрикував - коли ящірка підповзала надто близько. Вона моргала своїми малесенькими жовтими очками й інтенсивно чухала п'яточку. Дмитрик також моргав, але про п'ятку забув, злякано озираючись навкруги. І тут до нього підійшов тато. Він взяв хлопчика за руку, що тремтіла, немов у хлопчика була пропасниця. Тато турботливо почав говорити до малого:
- Це - ЯЩІРКА! Вона п'є воду. Я зараз піду і принесу відро.
Він вийшов, а звірятко продовжувало намотувати круги навколо люстри. Хлопчика не заспокоїли батькові слова, і він продовжував дрижати. Але тато повернувся швидко, із великим відром у руках. Вийшовши на середину кімнати, він поставив там відро із водою та відійшов. Згодом підійшов до сина і поклав руки йому на плечі. Вони разом ще хвилин 5 дивилися на малесеньку ящірку, що продожувала бігати по стелі. Аж раптом тваринка зупинилася і подивилася донизу. Взуздривши відро, вона здригнулася, завмерла і впала у відро. На мить Дмитрикові здалося, що зараз вона потоне і помре. Але коли він із татом підійшов до відра і глянув усередину, то побачив, що воно порожнє, а на дні його сидить ящірка, тільки вже не така маленька, а роздута, мов мильна бульбашка.
Тепер йому стало страшно, що вона зараз лусне і вся кімната буде забруднена ящірковими нутрощами. Але милий плазунчик продовжував мирно сидіти у відрі, ще тихесенько хихотячи й моргаючи вирядченими жовтими очиськами.
Діма проникся довірою до звірятка, йому було цікаво спостерігати за ящіркою і він уже було подумав, що починає розуміти оце її хихотіння, як тато сказав:
- Синку, пора випускати ящірку на волю.
Хлопчик здивувався. Він думав, що тваринка залишиться із ним назавжди і стане його найкращим другом. На його великі блакитні очі навернулися сльози, він почав схлипувати. Це побачила ящірка, ще двічі моргнула своїми очками (наче подаючи Дімочці секретні ящіркові сигнали), посміхнулась і, вистрибнувши з відра, скочила Дмитрові на плече. Та він не злякався, а взяв її до рук ф погладив по спинці у відповідь. Їй таки треба було йти. Єдине, що вона могла зробити - це залишити назгадку Дімі свій хвостик. І залишила. Хвіст відпав сам по собі, ящірка підстрибнула догори й розчинилася в повітрі.
Тато і хлопчик продовжували стояти посеред кімнати, дивлячися на малесенький зелений хвостик, що лишився у Дімочціній долоні.
"Вона обов'язково повернеться! Я буду чекати її," - подумав малий.
З тих пір щоночі Діма уві сні бачить ящірку. Вона телефонує до нього й обіцяє, що скоро повернеться. І так щоночі. А він до сих пір чекає...
2007 рік, весна.
ID:
257196
Рубрика: Проза
дата надходження: 02.05.2011 15:10:23
© дата внесення змiн: 02.05.2011 15:10:23
автор: Елена Краевская
Вкажіть причину вашої скарги
|
![Елена Краевская: [ящірка] - ВІРШ](/img/logopart2_ua.gif){kind=small}
