ІРИНІ СЕНИК ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ
За слово – вирок, за любов – тюрма,
Й десятки літ і холоду, й неволі,
Здавалося б, що серця вже нема,
Що витримало б хрест такої долі.
Та не скорилась в стінах тих лихих,
Де вічністю здавалась кожна днина,
В душі не стерся жоден правди штрих,
Бо її ймення – велич і людина.
За мову, стяг і ненечку святу
Завдали катувань страшні тирани,
Та віра не згасала на вітру,
Й в душі наза́вжди залишились рани.
Десятки зим і кожна, як граніт,
Неначе криця, духу надміцного,
Який же був, як непокори цвіт,
Що у борні за волю краю сво́го.
І постать ця, як заклик боротьби,
Що притаманна українцям й нині.
Цю жінку не зламав устрі́й тюрми́,
Бо серцем залишалась в Україні.
За ненечку і мову у тюрмі
Літа́ свої́ найкращії віддала,
Не підкорилась й в муках сатані,
Тортур за Україну зазнавала.
У таборах, у тюрмах стільки літ,
Не впала духом, не скорилась долі,
Цю постать знає і шанує світ.
З тюремних мурів кликала до волі.
Не маєм права ми її забуть,
Не маєм права ми не пам’ятати,
В її житті – великий сенс і суть,
Ірину Сеник маєм шанувати.
25.10.2026 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID:
1071114
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Присвячення дата надходження: 25.10.2026 22:09:45
© дата внесення змiн: 26.10.2026 17:46:08
автор: КОРОЛЕВА ГІР
Вкажіть причину вашої скарги
|