дме осудливий вітер, дорожнє крихке полотно
під колеса шугає, демони-валторністи
підвивають сиренам протяжно і урочисто
розкуйовджене небо — достойне і пафосне тло
для пришестя грози. розпочни з неналежного місця —
про невчасне, що снилося часто і ще насниться —
те, що дужче за тебе й, напевно, сильніше в рази
а на склі лобовому піщинки дрібні гомонять
про розбурхану спрагу, дорожчу за пляшку води питної —
як божественний задум, невтілений намір ноїв
що насправді ніхто з вас поганого не накоїв —
не накликав страшніших за цю негоду біди й проклять
потомилися сосни від спеки і тихо сплять
і уривками чуєш голос, немов не свій
щось про створення світу, кінець епохи та буревій
сухо клацає неупевнений в напрямку поворотник
ось тобі і останній ковток — допий
цю звитяжну мить, благодатну ніжність, священний пил
збережи безнадії незгасний вогник
що дахи зриває
обвалює небосхил