буревій

дме  осудливий  вітер,  дорожнє  крихке  полотно
під  колеса  шугає,  демони-валторністи
підвивають  сиренам  протяжно  і  урочисто
розкуйовджене  небо  —  достойне  і  пафосне  тло
для  пришестя  грози.  розпочни  з  неналежного  місця  —
про  невчасне,  що  снилося  часто  і  ще  насниться  —
те,  що  дужче  за  тебе  й,  напевно,  сильніше  в  рази

а  на  склі  лобовому  піщинки  дрібні  гомонять
про  розбурхану  спрагу,  дорожчу  за  пляшку  води  питної  —
як  божественний  задум,  невтілений  намір  ноїв
що  насправді  ніхто  з  вас  поганого  не  накоїв  —
не  накликав  страшніших  за  цю  негоду  біди  й  проклять
потомилися  сосни  від  спеки  і  тихо  сплять

і  уривками  чуєш  голос,  немов  не  свій
щось  про  створення  світу,  кінець  епохи  та  буревій
сухо  клацає  неупевнений  в  напрямку  поворотник
ось  тобі  і  останній  ковток  —  допий
цю  звитяжну  мить,  благодатну  ніжність,  священний  пил  
збережи  безнадії  незгасний  вогник  
що  дахи  зриває
обвалює  небосхил
 

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1061734
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.05.2026
автор: Єлена Дорофієвська