А що ж, загарбайте весь світ,
сховайте сонце у кишеню,
закуйте землю у граніт,
візьміть усе в залізну жменю!
Поетам вирвіть язика
і серце з піснею лункою,
щоб люд підкорений звикав
мовчати мовою чужою,
усі міста зітріть у прах,
най плаче небо від безсилля,
несіть на варварських мечах
свою релігію свавілля, –
впаде ваш бог, а з ним і храм,
старанно зведений брехнею.
Залізні люди! Горе вам!
Бо ніжність вас роз’їсть іржею.
Діяння темні і страшні
творіть у безумі гордині –
всі ваші царства кам’яні
любов підточить по краплині,
і за добром затужать злі,
і затремтить душа їх чорна…
Бо милосердя на землі –
спокуса вища, необорна.