Земля чернігівська заселена є здавна.
Ці дані, знати треба, археолог дав нам.
Спочатку скіфи в цьому місці проживали.
Сюди з земель азійських перекочували.
Чернігів городищем став в сьомім столітті,
Коли земля довкіл була в дубовім вітті,
В соснових шишках, у березових сережках,
Як вепр і лось, лис, дикий віл тут вільно мешкав.
Слов’яни – сіверяни в місці цім з’явились.
Їм тут сподобалось, тож твердо оселились.
Чернігів містом став, набрав нового змісту,
Став після Києва за роллю другий містом,
Центром князівства – за Хороброго Мстислава,
Який дав міць фортеці, вбрав собори в славу.
В десятку європейських міст Чернігів став.
Та занепав – монгол його атакував.
Згодом він влився до Литовського князівства,
Зміцнив князь Вітовт кріпость за свого ґаздівства.
Князь Свидригайло після Вітовта прийшов,
Та розбудовником себе тут не знайшов.
Ввійшов Чернігів в склад Московської держави.
Містом фортечним став, але не містом слави.
Київський підкоморій тут вчинив пожежі.
Народ, який вцілів, утік за міста межі.
Річ Посполита й Московія перемир’я
Вклали опісля. І народу безквартир’я
Минуло. Польща в склад до себе взяла місто,
При ній росли будинки, пікся хліб із тіста.
Чернігів Магдебурзьке право взяв в ту пору.
Зміцнив фортецю, відновив церкви, собори.
Та справжні зміни місто лиш тоді пізнало,
Коли Чернігівського полку центром стало -
Полку Гетьманщини. Полковники чимало
Зусиль доклали, щоби місто вигляд мало.
Потім Чернігів в склад імперія взяла –
Російська, звісно, - свій порядок завела.
Трохи було місто у складі УНР,
Потім ввійшло – надовго, до СРСР.
Німецький чобіт воно чуло у цей час.
Бачило вибухи, руїни у анфас.
Як німців вигнали, відбудували місто,
Його залили соціалістичним змістом.
Сталіну пам’ятники, Леніну постали,
Більшовикам, які колись тут слід свій клали.
Коли здобула незалежність Україна,
Вгору підняла свою спину і коліна,
Багато пам’ятників зникли з видноколів –
З тими особами, що рвали крила волі.
Нема вже Леніна і Сталіна немає.
Але Мазепа є, що булаву тримає,
Хмельницький є і є Шевченко – милих літ,
Сидить на лаві, зве думки свої у літ.
Є Глібов, Коцюбинський на підмурах.
І є чотири бронзові фігури
Важливих для Чернігова людей:
Полковника Небаби – мав ідей
Багато і робив поважні справи.
Хороброго Мстислава – князя слави.
Ще Нестор Літописець – словотворич,
Й архієпископ – Лазар Баранович
У бронзі поміж чотирьох осіб.
Історії вони – і сіль, і хліб.
Знак пам’яті Героям ще звели
Російсько-української війни –
Тим, які зброю взяли в свої руки
Й на захист краю стали без принуки.
Батьки загиблих про цей знак просили.
Його поблизу храму встановили
За кошти благодійників – знайшлися.
За те ж, аби вони жили, знеслися
Загиблі в небо – хлопці і дівчата.
Їх місто завжди буде пам’ятати!
Побачити, о, так, Чернігів варто.
Стати колись у Києві до старту
І потягом добратися до міста.
Треба сказати лиш охоті: «Вісьта!»
ID:
1055668
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Урбаністична лірика (міська)
дата надходження: 19.01.2026 22:07:56
© дата внесення змiн: 19.01.2026 22:07:56
автор: Крилата (Любов Пікас)
Вкажіть причину вашої скарги
|
