Зустріла ранок. Сонце і мороз!
Зима на таці білий сніг тримає.
Планета довкруж вісі робить крос.
Носити світ на собі волю має.
Луги, ліси, поля, степи на ній.
Багато тверді! І водойм багато.
Дарує ночі людям вона, дні.
Тільки би з миром йшли у будень, свято.
Та є такі - їм, мов десерт, війна.
Їх тішать ляки, сльози потерпілих.
Їх совість притуляється дна.
Їх чорний слід – на хатах погорілих.
Їх не тривожить те, що ллється кров
Через запущену із їхніх рук ракету.
Вони забули, що таке любов.
Готові світ погризти і планету.
Аби лиш его випхати на трон –
Своє - слизьке, немудре і немите.
Та Бог уже... готує той патрон,
Що розірве їх черево несите.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055768
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.01.2026
автор: Крилата (Любов Пікас)