Ночью ветер глумился над кронами,
На клочки разрывал облака.
Хлопья пены под брюхом циклоновым –
Как у буйных коней на боках.
Мокрым снегом дорожки исхлёстаны,
Виснет слякоть на жухлой траве…
А давай полюбуемся соснами:
Белой-белой лепниной ветвей.
Насмотрись же, пока не растаяли
Неурочные эти снега,
Как чудесно над нами сплетаются
Новогодних олешков рога…
Оценка поэта: 5 Знаєш, мені легше було терпіти пилові бурі влітку на азіатському континенті, ніж нашу холоднечу, але, мушу визнати, написано зі смаком. Ще треба сім разів подумати, перш ніж торкатись цієї ж теми, бо так гарно написати мало хто зможе. А ще - у стихії часто-густо колоритне привабливе обличча.
Кузя Пруткова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Справді-таки, стихії заворожують, але не завжди є сили милуватися. А того ранку дійсно було гарно: високі темно-сірі хмари ще рухаються, а на рівні землі і дерев - майже тихо, білі-білі гілки, з-під снігу ледве визирають соснові голки...