Забута для себе, загублена, з дна
Чутлива, "сумнівна", розгублена.. тьма
Я — тінь своїх роздумів, шепіт без слів,
Мов та́була раса, рожде́на з дощів..
Я — подих у вітрі, уламок весни,
Що квітне і гасне посеред пітьми
Я — зірка, що сяє в падінні; як храм,
І вже не шукаю себе поміж драм..
Бо в кожному кроці надія жива,
Що з попелу вкотре відро́джуся я..
Тож навіть розбита, чи втомлена, зла —
Я знову згадаю з глибин ким була́
