Під серцем щем, журний погляд до діброви,
Дуб при дорозі, зчорнілі гілки – брови,
Шкода дерев, не діждалися Покрови,
Не чути шелест, біль, спалені дрова?
Життя спинилось, вогонь, дерева - тіні,
Вітер і дощ, чорна земля приспить попіл,
То наче сльози, в сонячнім мерехтінні,
Вже й не погляне і до діброви сокіл.
Немає тиші, ще від ранньої весни.
Прокид дерев, від снів, зимової сплячки,
Якби ж не горе,без гібридної війни,
А що то нині, димлять, тліють гіллячки.
А чи ще довго, будуть літать снаряди?
Журився дуб, у ранню осінню пору,
Хто святу землю, захистить від Іуди?
Скільки страждань, ще принесе чорний ворон?
Навіщо знищує, все що живе, красу?
Проймає смуток, Покрова на порозі,
Думки рояться, мо» хоч одне зернятко,
Знов проросте і знайде схов від морозів,
Дитячий гомін, щоб лунав по діброві,
І спів пташиний, сповіщав про мирні дні.
08.10. 2022р
Сумна картина, яка дуже зворушно відображена у рядках. Дякую, Ніночко.
Думки рояться, мо» хоч одне зернятко
Знов проросте і знайде схов від морозів
Дитячий гомін, щоб лунав по діброві
І спів пташиний, сповіщав про мирні дні
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро Вам вдячна!Хай світлі мрії не покидають нас! Все буде Україна!
З святом Покрови!
