У піднебессі зірка засіяла,
І народилось маленьке дитятко,
То немов квітка весни забуяла,
Втішалась ненька і щасливий татко.
Змінилась нічка на день, а день на ніч,
Вставало сонце омріяне сяйвом,
О, як же добре, як йдеш піч – о – пліч,
Коли підтримується добрим словом.
У вишиванці з золотом світанки,
Де тиша, спокій і порозуміння,
Там босоногим зустрічаєш ранки,
Себе втішаєш, росте покоління.
Уже позаду недоспані ночі,
Ясніший місяць увібрав тривоги,
Біля колиски голоси співочі,
Вже відлунали, вийшли за пороги.
Хата мов вулик, розмови, поради,
В очах зоринки, дитя йде до школи,
І ти в нащадка помічаєш вади,
Від хвилювань не раз руки хололи.
Вдосталь освіченості, шляхетності,
У сім`ї кожній, доволі турботи,
Неначе й гени, в них зовсім не ті,
І не той настрій до навчань, до роботи.
Та відлік часу сплив занадто швидко,
І самостійність вершить сподівання,
Й не раз почуєш, докірно- Ну мамко,
Твоє життя мені розчарування.
На гущі кавовій, ні, не ворожу,
Коли все ж йду по життєвому шляху,
Знайти потрібно, лиш добро для душі.
Тож основне, щоб прожити в розкоші.
А, що попереду буде,побачим,
Принаймні тут - не першорядні гроші,
Та й не назву своє життя собачим,
Бодай шкода та ваше таким бачу.
Роки минають, весільні рушники,
А по них маки і волошки сині,
Веселі в ліжку, неначе голубки,
Батьки хатину придбали дитині.
Надмірно тягнуться весь час, як воли,
А їм, знов кажуть,часи важкуваті,
Як це прожить - не купить «Кока- коли»,
Хоча старі, зовсім не в захваті,
Та що ж поробиш, треба помогати,
Щоби навчились самі виживати.
Так пори року, змінялись кілька літ,
Є малі діти, ото справжня радість,
-Життя невдале, то сусіда пристріт,
Їх розпинає всіх за нас заздрість,-
Тільки й почуєш ті слова по хаті,
Старі сумненькі, що в руках планшети,
Гризе сумління, думки волохаті,
За що живуть, влаштовують бенкети!?
А погуляти, діти вміють добре,
Хай онучата в старих поночують,
Ну, а звичайно, коли їм, зле зовсім,
То вже тим паче, тож краще нас лікують.
Холодні зими, газ забира грошву,
О, як настачиш? Пахать неохота,
-Адже я раз, на цьому світі живу,
А за комп`ютером, що не робота?-
Якусь рекламу, комусь скинуть вранці,
Уже копійка, дитині в школу є,
А, як пусті, два гаманці, так зразу,
За гроші докір, на що дід складає?!
Чи часто бабця спішить до базару,
Їм скільки треба? Могли би й помогти,
За день чи два несуть повненьку тару,
Чи й дали вдосталь?!Допомога! Все би забрати.
Їм жилось легше. Хату будували,
Хоч самотужки, те давно минуло,
Але такої, в банку позики не мали,
А, що якби… із заначки відбуло.
А чи подумать можна, все на ліки,
Спустили й не мають грошей прожити!
А коли хочуть, щоби йшли онуки,
А за, що діда і бабу любити?
Як на городі старенькі, все( окей),
Гарний врожай, весь поспіхом збирають,
Як відірватись? На планшеті ж хоккей,
Ще ж місяць жовтень куди поспішають?
Гостей приймають - онуків до старих,
Тож нехай тішаться, трохи гуляють,
Ні, не відмовлять,знають матимуть гріх,
І най хоч трішечки позабавляють.
Роки минули підросли онуки,
Стежки далекі, стали до всіх батьків,
Вже й повивчали основні науки,
Нема давненько зорин у малюків.
В тих оченятах яснооких на жаль,
Не поспішають провідать, як колись,
По старій хаті розвіялась печаль,
Та слава Богу, що уже піднялись.
Зв’язки, стосунки - спадок до роботи,
Щоб гарував за три штуки, що дурень?!
Скоти, горбатитись, то так на когось,
Тож тільки мова - уже взявся мігрень.
Знов планшет, друзі, розваги, стрілялки,
Довгі розмови про життя сумбурне,
Ьо, як від ліні, найкращі пігулки,
Не переймаються й так життя гарне.
Он дід є й баба, батьків потормошу,
Допомагать? Хай осилюють самі,
Глянь, невелику ж мороку приношу,
Ще нароблюсь, дайте відпочить мені.
.
За вікном зимонька, намети снігу,
Забута хата? Та ні, там світло є,
Пес мабуть спить, бо ніякого сліду,
Кого діждатись?! Дідусь сніг відкидає.
Так у родинах, жаль, часто буває,
Їм скільки дай, завжди скажуть замало,
Під серцем щем, аж розпач душу крає,
Чомусь дитя позирає зухвало.
Та світ змінився - ніби відстаємо,
У людських помислах любити працю,
Надто прискіпливі, шкода, стаємо
Чи й зрозуміють, колись діда й бабцю?!
Я трішки тішуся, то ж не всі такі,
Може буяє так їхня молодість,
Колись ачей й зникнуть почуття терпкі,
Чи у них згодом, пробудеться совість.
10.03.2021р
ID:
912262
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 28.04.2021 09:08:14
© дата внесення змiн: 04.08.2024 07:58:49
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
