Можливо, я, колись, забуду про кохання,
Але не в час, як душі мертвих поруч нас.
У поминальні дні немає сподівання,
Є те, котре здіймало в грудях резонанс.
Та згадка, що триножить серце і понині,
Рве куснями події, образи, слова.
Тремтять у пам’яті, немов у павутинні,
Чарівні миті, я ще, я ще не вдова.
Печаль і щастя, й сльози, тепла поволока
Під бій церковних дзвонів, в погляді, - одна.
Яка ж безтямна мить кожнісінька солодка,
Що я її з тобою, милий, провела.
Зникає звичне все, що є мирським по праву,
Коли Господь благословляє на любов.
Присяду поруч тебе на новеньку лаву,
Шляхів багато, тут - вічний спокій, ти його знайшов.
06.03.21
Дякую, Hadassa! 
