Хто як не я-сказав солдат-собі,
коли вирішував головне питання у житті.
На Схід пішов,на зихист України встав-
хоч босим був,та автомат тримав.
По телефону матері сказав-на Сході я,
але тут не стріляють,бо це неє війна.
Дивись Мамо по телебаченню новини-
війни немає і там це підтвердили.
З мамою кожний вечір розмовляв,
і що тут є-ніколи їй не розповідав.
Що тут літають "гради",та скажені кулі,
і що тут кожен день,вмирають най близькі друзі.
І ось одного вечора синок не позвонив,
в душі Мати відчула,наче сторонній вплив.
Цілу ніч звонила і дозвонится не змогла,
а з ранку в двері постукала клята біда.
Що син помер- їй воєнком це сповістив,
що від гранати собою товариша накрив.
І як та пташка в клітці,металася вона-
як вбивають,виж говорили-то не війна.
Так ось такі в Україні мирні дні-
що хлопці померають на невизнаній війні.
Не вихваляючись,що там хлопці герої-
воюють бо хотіли Українцям кращої вже долі.
