Зачерствіло серце у хаосі бруду,
Скам'яніло слово в белькотінні рим
І в кривавий морок каркає огуду...
І чіпує душі у безликий грим.
Ну, а світ жирує у бедламі свята,
Феєрверить п'яно під гучний салют...
А землиця стогне, горем розіп'ята,
У ярмі конає зубожілий люд...
Та відколи, Боже, кров людська - водиця?
Упились до краю небо і земля!..
Чи ж повік стражденна доля-удовиця
Сповила під серцем байстрючат кремля?..
І ніхто не бачить... І ніхто не чує...
Оніміли душі на розпутті зла...
Тільки ворон кряче... Та кому віщує?..
Сиротинна пам'ять терням поросла...
Дякую сердечно, пані Любове! 
