Поховалися зорі, мовчазно принишкли у плавнях,
небокрай, ніби ватра, тремтить в багряниці вогнів
знахабніле Учора стоптало, спотворило Давнє
і на вранішнє Завтра по-хижому зирка з-під брів.
Сьогодення залізло в густу трясовину неправди,
по коліна застрягло, карається, наче сліпе.
Повертатися пізно - в ногах ходять кублами гади,
на вуста його спраглі чортовиння пов"язку плете.
Рятівний острівець непокори й здорового глузду
он ясніє на фоні заграв-відголосків біди.
Дотягнись накінець, зак його не зробили, як Тузлу,
лиш пустим передзвоном в обіймах чужої води.
Чуєш, Нині, вставай! Аби вранці всміхнулися зорі,
аби Давнє й Святе сполоскати в росі з чебрецем,
щоб горів небокрай і купався в пшеничному морі,
щоби Завтра за те не ховало від Завше лице.
