В степах сповільнених інверсій,
Між парасоль міфологем,
Струмками збуджених рефлексій
Пливло перо з каламарем.
Були біліші, ніж комину
Знайомі кола на воді,
Тягнулися сліди розчинні,
Ховали літери бліді.
Аж ось осінньою порою,
Коли цукровіє вино,
Вони спинились під горою,
Бо каламар пішов на дно.
Не відчувалося тривоги,
Лише вода була квасна,
Зі скелі чулося – О,боги!
О, люди! – вниз гула луна!
В такому колі якнайкраще
Плекати свій волюнтаризм,
Своє земне і непутяще
У шатах з невідомих риз…
p/s
https://www.youtube.com/watch?v=suPBuuLCbUk