Кульбаба облисіла від падіння
Додолу воїна-бійця без сил.
І на його очах її насіння
Летить за вітром на сусідній схил.
А там — рушник, на тлі землі волосся,
Орнаментально у долину ліг,
З котрим і свататись не довелося,
Котрий в бою від куль не уберіг.
З любов'ю вишила його матуся...
(Її у небі образ майорів).
Напевно, впевнена, що повернуся,
А я — на півдорозі до Богів...
Насінням став — солдатиком пухлянки,
Лечу, щоб знов з'явитися на світ:
Аби вдяглися в нові вишиванки —
Луги й поля убрались в новий цвіт.
У вітровім параді бабакулю
Кружляю, мов потрапив у танок...
Ось проросту — і всіх дівчат розчулю,
І — ту, що з мене виплете вінок.
Не плачте, Мамо, — я тепер в суцвітті
Тепла, добра, любові... Я не зник!
Мій легкоспад спустився в лихолітті,
Аби з душі зірвати чагарник.
...Тиран, забравши пішака, всміхався;
Козак із шахівниці в небо брів.
А мати жде, щоб цілим повертався,
І віру жне в коловороті днів.
29/10/2025
