1.Він і вона.
Коли я був з нею, її голос був, як молитва до невідомого Бога.
Я втрачав свій контроль, я не бачив ні ночі ні дня.
ЇЇ губи палили, обпікали мене, а серце тримало свою засторогу,
Але я віддавав їй усе, що мав, до кінця...
Ми удвох - буревій, що змітав світи і топив дощами міста.
Ми зникали у тінях і тліли, і розгоралися сонцем добрим і світлим,
І сміялися, були чистими, наче небо, і неначе земля.
Розчинялися одне в одному, як розчиняються два океани.
Були бурею, місяцем, хмарками, вулканом, рікою...
А потім стали зорями в темряві, що лише світлом торкаються,
Розділені назавжди пітьмою...
2.Мисливець.
Ця битва точилась віками
І кожен був на своїй стороні
Вампіри бились з вовками,
Хтось з світлом, з пітьмою, хтось ні...
І посередині цього завжди були люди,
Як м’ясо, як здобич, як особливий сорт.
Але так більше ніколи не буде
Бо прийде й на монстрів темне зло..
Його капелюх у крові, в руці арбалет,
На поясі срібний мачете, на нозі кольт-пістолет,
Він з освяченими кулями,
З водою освяченою на жилеті.
Це стане страшною карою для вовків,
Швидший завжди від вампіра,
Рухи відомі, немає вагань чи мрій,
Мотив простий - щоб вільними стали люди.
І потім його ті ж люди й розіпнуть,
Бо він страшніший монстр від монстрів.
Чого дивуватись? В людей така суть,
Знищити все чого не розуміють, бояться...
Шепіт істинний прийде крізь віки знову,
Місяць червоний, на який виють вовки,
Темні закутки в яких ніде сховатись,
Білі зуби, червоні пазурі, безкровні тіла, могили,
Час червоного місяця...
В ту мить і в той час,
Коли знову впадуть люди,
Знову постануть перед ним на колінах,
Прийде з пітьми ваш спаситель, невдячні.
Розірве вовків, зітне голову вампіра,
Срібний мачете співатиме в місячнім сяйві,
На нозі кольт-пістолет, в очах віра,
Він ваш рятівник, ваша сила...
3.Клятва.
Я давно поклявся нищити нечисть
Та не Богу, а темним силам пітьми.
Лише б моя мила жила, тільки б не були її заплакані очі...
За це я змагаюсь з потворами в темній імлі.
Клятва моя непорушна і раз в триста років
Повертатимусь з пекла, після тортур і знущань,
Де був закований духом, душею і плоттю...
Тільки б вона жила, тільки б не знала страждань...
Б’юся з нечистю, б’юся з вовками,
З потворами родом з самого небуття,
Бо клятва моя - це віра й любов,
Пройду з цим теплом до кінця...
Люди постійно мене вбивають,
Я їм це дозволяю, коли знищую всіх почвар...
Моя сутність усіх їх лякає,
Бо зі сторони, я кровожерливий вбивця, навіжений бунтар.
Занадто висока ціна за кохання,
Але її доброта, волосся з вогню, зелені очі...
Вона моя молитва, мої сльози й зізнання,
Моє добро, що жевріє в кам’яному серці,
Десь на закутках темної ночі.
4.Розтоптана мрія.
Коли червоний місяць настає,
Пітьма розкриває обійми.
Вампір кров невинного п’є,
Вовк в лісі на місяць виє.
Мій мачете безжально швидкий,
Стріла з арбалета, лоб свій зустріне,
Кольт червоніє від пострілів,
Серце рівно б’ється, в очах віра.
І раптом вона... Так, вона...
Бліда, але, як тоді неймовірно красива
І знову щось шепочуть її вуста,
ЇЇ краса п’янить - це її надзвичайна сила.
Та руки її тремтять, криваві пазурі,
Гострі ікла собі відростила,
Серце мертве, очі зелені скляні,
Волосся, тіло, вона більше не пахне силою...
О місяцю, брате, ти чуєш чи ні,
Хіба ж таку я дав клятву?
Це не вона, а я мав бути у вічній пітьмі,
А вона жити в радості й правді...
Мачете швидкий не знає пощади,
Клятву здійснив, вбиваючи не кохання - звіра...
Стережіться ж демони ви пізнаєте мій гнів,
Глибину моєї вірності, моєї клятви силу.
5.Розірване пекло.
Місяць у пеклі налився чорним,
Роздерті демони навпіл, рештки їх навкруги,
Тихо довкола, морозно і холодно,
Нікого немає - убиті усі...
З кожною убитою потворою затирав свій біль і сум.
І зраду клятви тамував чорною кров’ю,
Різав, роздирав, кусав і бив,
Поки не вбив усіх, поки не наситився відчаєм й болем...
У тронній залі на троні сидів демон перехрестя,
Коли ж до нього увійшов то той затрясся.
Й запропонував нове життя, вільне й чисте,
Подалі звідси, подалі від страждань і від нещастя.
Нехай так буде! Двері розчинились -
Портал у інший і незвичний світ.
Мисливець на космічному причалі опинився
У інших вимірах, серед чужих планет.
6.Новий всесвіт.
Над головою Тіора літали крейсери,
Біля причалу кораблі швартувались,
Все освітлювали дивні вогні,
Тут химерніше, ніж в пеклі здавалось...
Якісь потвори напали на торговця,
Били його ногами, щось вимагали,
Тіор здавна з монстрами справи мав,
Голови всім постинавши врятував бідолаху...
“Бери мій корабель”, - старий промовив
“Лети на ньому у нові світи,
Бо серед тих кого ти вбив, був син адмірала
І незабаром його флот прилетить сюди”...
Тіор не вміє керувати кораблем,
Старий порадив запитати в Магістраті.
Хороша справа, корабель дарувати й команду задарма,
Корабель і так подарунок, як для королів...
7.Магістрат.
Нова загроза - це мутації Хаосу.
Коли люди вперше дослідили варп-технології, відкрили міжчасові тунелі для телепортації кораблів. Але біля квазарів ці тунелі змінювали свої властивості. І найстрашнішою властивістю було злиття Всесвітнього типу пекла з живими організмами і не живими технологіями та системами. Роботи ставали демонічними машинами, одержимими демонами, які заражали програми забезпечення інших кораблів і інших роботів мерзенними програмами самознищення, постійної прихованої шкоди,вбивства. А люди чи інші космічні істоти мутують в потворних монстрів, які запліднюють життя Всесвіту хворобою, гниттям та гангренами, пітьмою... Ми на перехресті долі і можливо ти той, хто очистить цей світ.
- Хто з гвардійців хоче добровільно вступити під командування капітана Тіора, щоб очистити колонію поселенців на КА-19236?
8.Зустріч долі.
О це вона, лейтенант Жанна...
Вона, моя кохана Анна...
Це знову відбувається, неначе новий шанс...
Моя любове, ти світло, бездоганна...
Не маю слів, а тільки тиху мрію...
Цей Всесвіт знову для нас двох...
Тобою марю, а без тебе шаленію...
Чи ж зглянувся нарешті наді мною Бог?
Ти ожила... Ні ти нова сила.
Нова людина, мила Жанна...
О, якби я міг тобі показати як люблю я
Це окриляло б знову нас...
9.Колонія поселенців.
За мною у колонію ніхто не йде,
Чекайте всі на борту Артеміди...
Не хочу втратити життя, світло моє,
Що знову зцілює мене, що знову гріє.
Занурившись в пітьму сиру, в’язку,
В химерний світ без віри та надії,
Я маю світло у душі бо нею лиш живу
Її я бачу в снах й про неї мрію...
Я чую шепіт в цій страшній імлі,
Хтось зве мене по імені: “Тіор, ходи до нас...”
Я знаю це вони, це хтиві демони,
Брехливим пропозиціям й угодам час...
Здригнулось серце в грудях від пейзажів:
Страшні дерева, вкриті пліснявою смерті,
Гілки заломлені, неначе руки страдника,
Коріння у грибку токсичному і з наростами обдертими.
А люди... То не люди вже, а монстри,
Вампіри не були такі страшні й мерзенні...
Це Хаос в чистому вигляді, як хвороба,
Спаплюжені живі, хтивістю сил мертвих...
Застигле і спотворене вмить заворушилося,
Відчуло місце страдне і пекельне силу месника
І в голові думки страшні й підступні зароїлися
Та цей Хаос так просто не візьме мене.
І кольт зачервонів від пострілів множинних,
І стріли в арбалеті закінчилися...
Вода свята, неначе кислота, жахіття плавила,
Мачете срібний до кінця довів усе...
Команда не послухала наказу й висадилась,
Зібралися допомогти “невдасі” заради совісті,
Але побачивши героя, що убив усіх,
Їм просто захотілося у нього вірити...
10.Сила і честь.
Це була битва за колонію,
Без криків, без вагань, а з точністю,
На цей раз демони зустрілись з монстром,
Що зуби гострі всім повириває остаточно.
Команда до Магістрату повернулася,
Всі як один присягу скласти захотіли,
Щоб нести службу на кораблі Тіора - месника
І повернути всім галактикам знову віру.
11.Любов і крила.
В Тіора й Жанни все завертілося...
Команда, звісно знала все, усі все бачили,
Та тим двом ні до кого діла не було,
Аби все так надалі і лишилося б...
Вона моя поезія в пітьмі,
Моя невпинна і нестримна ліра,
Я знищу все, що стане на шляху мені,
На цей раз не віддам свої блаженні крила...
Занурюся у морок і дістану дна
І вип’ю з чаші повної чорнила,
Вона тепер моя, навік моя...
Моя любов, печаль і слабкість, моя сила...
Співай же кольт, співай, грими,
Злітають голови і монстри падають до долу...
Живи прекрасна Жанно, тільки живи,
Я кров’ю ворогів скроплю нашу дорогу...
Пітьма пульсує у мені і хоче вирватись на волю...
Страшна стихія і думки у ній страшні...
Але з тобою однією бачу свою долю...
Засліплений тобою, п’яний тобою, ти в моїм серці назавжди.
О, місяцю червоний на закутках галактик,
Ти бачив мої битви, бачив цю пітьму?
Тож будь і свідком мого світла,
Що обережно біля серця несу.
12.Політика.
Ті істоти тоді на причалі...
Один з них син адмірала...
Біля Магістрату зупинилась армада
І в бойову готовність стала.
В Магістраті все звернули на Тіора,
Мовляв, той украв Артеміду
І разом з дезертирами гвардійцями
Присягнули Хаосу і в Червону галактику полетіли...
13.Вікторія.
Сили Імперіуму б’ються з Хаосом,
Космопіхота перетворює зони зараження на фронт,
Де кожен крок - випробування для живих.
Один з крейсерів космопіхоти “Вікторія”
Захоплює корабель Тіора “Артеміду”.
Після допитів і сповіщення Магістрату, наказано:
- Капітану “Вікторії” доставити Тіора і команду до Магістрату.
Та крейсер має, ще одне критичне завдання.
На Червоному Місяці базу космопіхоти тепер захопив Хаос.
Там демонізовані космопіхотинці ґвалтують місцеве населення,
Породжуючи страшних мутантів, утворюючи культи, розповсюджуючи мракобісся.
Наказ “Вікторії” простий і жорсткий:
- Знищити все, що є єрессю.
Космопіхотинець став Хаосом.
Людина перетворилася на монстра,
А дисципліна - на кривавий культ...
14.Спокута.
Я, командир “Вікторії” Маріус, пропоную дезертирам гвардійцям з команди “Артеміди” виконати акт в честі і славі, і омити кров’ю ворогів Імперіуму свою спокуту.
Всі згодні - це честь.
Тіор відмовити їх збирався, але кодекс холодний і справедливий, мов сталь, навіть, коли тебе обмовили, кров ворогів найкращий доказ вірності.
Повідомлення:
- Група добровольців з “Артеміди” і капітан Маріус не виходять на зв’язок...
15.Червоний Місяць.
Я піду на Червоний Місяць
Я доброволець...
Пекло поглинуло мою любов,
Мене не підкупить надія,
Я знаю, я проллю знову кров,
За тебе втоплю всіх в океані крові, моя мила...
Серце, неначе засохло, стис його біль
Фатум нестерпний, як вакуум варпу,
Ти чуєш, Хаосе, я тут, я тепер твій,
Твій демон з безодні з скляними очима без жалю...
Я проти всіх, маю лише клятву,
Я за кохання, за світло в душі,
Я за свободу від темряви...
О сльози мої, сльози мої кам’яні...
І серце, що мов камінь стало важким,
І руки, що тиснуть мачете сильніше,
І кольт, що ще не так давно червонів,
І розум мов бритва, мов свист серед тиші...
Я не гвардієць, та я хочу піти,
Кров ворогів, обіцяю, я вип’ю її,
Я розіллю океаном довкола її,
Я так кохав її...
І очі вогнем налились, а серце забилося рівно.
Космодесантники мужньо билися та пав командир
Закінчилося світло...
Але Тіор, наче вихор з пітьми, віру вселив у всіх знову.
Рубав монстрів, обладунки їхні трощив,
Його ярості не було межі,
Стинав голови з посмішкою майстра смерті,
Коли зброю свою розгубив, голими руками бив,
Він намагався, бив, він вовком вив,
Змагаючись і з пеклом і з думками,
Про неї одну, про неї самотню,
Яку знову темінь підступна забрала,
Відірваними руками, ногами, морди потворам трощив,
Жага убивати у нім не згасала.
Космодесантники хотіли відступати,
Хаосу багато, з їхніх побратимів утворилися монстри,
Командир пав в бою, надії нема...
Тільки місяць світить червоним...
І тут в тумані битви затятої,
З-поміж виття, гарчання, стогонів, голосів
Знесилений Тіор впав на коліна перед нею,
Але пізно Жанну Хаос захопив.
Він думав, кінець його близько,
Коли вона, мов тисячі демонів сміялась,
Знущалась з їхньої ще не так давно живої любові,
Та нащупав руків’я молота міцне у тумані...
Тіор відбив її голову одним ударом.
Чорний капелюх просякнутий кров’ю.
Холод у погляді, серце б’є рівно.
Тепер він знає, що таке страх,
Точно знає, яка ціна віри...
Кольт поламаний, арбалета нема, мачете не блищить більше сріблом,
Але в нього в руках молот космокомандора, що засвітився електричним світлом.
Космопіхотинці стали перед ним на коліна,
Тепер він командир їхнього ордена.
16.Сам у темряві.
Відсікши голову коханій вдруге
Тіор збагнув, що задуми лихі,
Але нехай, побачимо, що буде...
Усе проявиться, та з часом, на “Вікторії”.
Я бачу як тремтять їхні руки...
Наче тремор в трупоїдів старих часів...
І дихання часте, хрипкі звуки,
Дуже схоже на природу древніх вовків.
Так здер тоді я шкір не мало,
З людожерів, брехливих, підступних вампірів...
Знову мій час, все нутро повстало,
Мій шлях вимагає, щоб я знов це зробив...
Магістрат повідомив, що мене захопили
І везуть у кайданах на допит до старших братів,
Але це нісенітниці, я і мій молот...
Я один тут справжні посеред монстрів.
Їхній запах вже чути давно,
Бо люди не тримаються, коли помирають,
Це очевидно - у них темне нутро,
Демони свого часу чекають.
З горла братів почали лізти почвари...
Вони стали порталами для демонів варпу,
Хаосу, Принца пітьми і смерті,
Та мій молот міцно засів у руці,
Добра зброя, мушу зазначити, міцна та весела,
Бо коли демону голову проламую, тоді легше мені...
Розбурхалась страшна битва без шансу на перемогу,
Яд, отрута, чума, випари, розкладання,
Пліснява, хтиві думки, примари старого кохання...
Та Тіор - це метал, що закалили в пекельнім полум’ї,
Він є молот правосуддя і молот віри тримає в руці,
Тому демони мертві лежать у власній сечі й крові,
А корабель, наче зали темного Бога смерті,
Принц демонів з відбитою головою, сидить на троні,
А кров ще свище з тулуба на стелю...
17.Прибуття “Вікторії” до Магістрату.
Тіор на колінах
З молотом у руці
Плаче промовляючи клятву...
Коли космодесантники відкрили шлюз
Всі побачили як він плаче,
Молот світив синім електричним вогнем -
Признак істинності віри.
Моя любов, тебе у серці збережу
І хай вогонь цей світить мені в тіні варпу,
І кожен день за тебе б’юсь і тобою живу,
Моя єдина і остання сила...
ID:
1050564
ТИП: Інше
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Фантастичний
ВИД ТВОРУ: Казка-Вірш
ТЕМАТИКА: Вірші поза рубриками
дата надходження: 31.10.2025 17:16:02
© дата внесення змiн: 31.10.2025 17:16:02
автор: DarkLordV
Вкажіть причину вашої скарги
|
