Серце моє виліковую болем непроханим,
Впаде сльоза і стече по холодній щоці.
Ген, край дороги, тополя у небо закохана
Вітром і зливою гоїть всі шрами й рубці.
Білий туман розстелився над темними хáтами,
Тягнеться сірою цівкою з попелу дим.
Земле моя, пошматована, шита й залатана…
Плачеш зі мною світанками зойком німим.
Небо припало до тебе у трави не скошені,
Груди твої понівечені кулями вздовж.
Там, де шуміло колосся, - чужинці непрошені,
Будь нам сторожею, Господи, й сили примнож.
Краю мій рідний, буваю ночами знесилена…
Дай не упасти у відчай посеред війни.
Буде моя Україна від ворога звільнена,
Знаю, тебе захищають – відважні сини!