Ти спокушала мене ранками,
надвох, - щоб каву не допити.
Ще не застиглими серпанками.
Не дозволяючи любити...
Приворожила неповторністю,
несхожістю, неординарністю.
В моїм житті була ти гостею.
А я увесь - твоєю власністю.
Причарувала мене розумом.
Я за тобою йшов наосліп,
не маючи часу́ на роздуми,
ніс за плечами силу й досвід.
Немов та тінь - усюди поряд,
лише благаючи любити.
А ти - мов сім сестер-плеяд,
могла собою й сонце засліпити!
А я хотів лиш бути поруч,
лиш поруч, за́вжди біля тебе.
З тобою одною попли́сти за Овруч,
сягнути з тобою до сонця, до неба!
А ти тільки брала, всього випивала,
всього до останку, та щастя не знала.
В своїй нелюбові ти щастя не мала.
Непрохана гостя. Ти сон чи примара?..
Н. Пашутинська
