Часом хочеться забути
Все в своїм житті,
Наче в морі, потонути
Враз у забутті,
Повністю йому віддатись,
Та чи слід, чи ні?
Може забуття те здатись
Втіхою мені.
Та чи є воно насправді
Нею. Маю я
Подивитись в очі правді.
Доленька моя
Не покращиться від того,
Як я буду в нім
Протягом життя свойого
В світі цім земнім.
Доброго не дасть нічого
Темне забуття.
І не дасть воно й лихого.
Думи й почуття
Всі мої в мені притупить
Лиш у тую мить,
У яку воно наступить.
З ним не буду жить
В цьому світі я наповну
Протягом життя
Й мить ловить його чудовну,
Й не одну. Буття
Їх мені ж і посилає
Так, як і усім.
В забутті ж бо їх немає.
Порожнеча в нім.
Тож в полон я не віддамся
Забуттю повік,
А життю-буттю враз дамся
На увесь свій вік.
Євген Ковальчук, 29. 10. 2021