Спекотний день згасав. Я поливав квіти.
- Со, - спитала незнайома маленька дівчинка, - досц лобис?
- Напуваю квіти, дивись яка суха земля, - знайшовся я.
- Я тез хоцу.
Вечоріло.
- А це со? – зупинилась біля волошки, де влаштовувався сонний джміль.
- Це джмелик не встиг до хатки, ото і лишається на ніч.
- І со, двелі його хатки заклиті взе?
- Так, - я вимкнув поливалку, - треба йому якусь гарну суху квітку на ніч знайти…
Вона миттю зреагувала.
- Знайсла, - жовтий тюльпан з привідкритим листочком справді підходив, - а со він там буде їсти?
- Нап`єься некару, поїсть пилочку і засне.
Ми чаклували над тюльпаном довго, врешті розпотрошили його. Стемніло.
- Бджіль заснув?
- Так, і мені пора.
- А ти завтра вийдеш гуляти? – у голосі надія.
- Ні, я на роботу….
- То со, ми не побацимось? Я з Київа, там зиву…
- Чого ж - ти ж ще приїдеш – приходь.
- Добле… мене жвати Евеліна, па-па…
- Па.
Вона розчинилась у темряві саду, напоєній пахощами акації.
П'ятий раз перечитую і таки не втрималась від коментаря! Дуже класно передана дитяча мова і цікаво, що тільки одна фраза малої була сказана не по-дитячому. автор або добрий знавець психологої, або часто має справу з дітьми, бо знає, коли дитина чогось хоче і це важливо для неї, вона вимовляє речення якнайкраще. сподобалося слівце "бджіль" і вся атмосфера цього казкового уривку!
molfar відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ого, то Ви справді вп`яте читаєте мою писанину? Оце так! Сердечне спасибі Лялечці за підтримку, дарую їй величезний букет дзвоників з півоніями.
