|
A True Tale of Robin Hood (Мартін Паркер)
Справжня історія про Робін Гуда (Martin Parker)
----------------
«Справжня історія про Робін Гуда...» (Балада)
***
Панове, чи йомени відважні,
Чи хто б ви не були,
Щоби почути величну історію,
Будьте уважні.
Це історія про Роббін Гуда,
Яку я вам розповім,
І якщо її правильно зрозуміти,
Я знаю, що вона вам сподобається в цім.
Цей Робін, про якого так багато говорять,
Колись був людиною славетною дня,
Званим графом Гантінгтоном,
Лордом Робертом Гудом — мав він таке ім’я.
У ввічливості та пишноті
Його манери приносили йому похвалу,
І більшу прихильність свого принца,
Ніж будь-хто в ті часи, якщо — наяву.
У багатій великодушності
Він надто виділявся, щоби щедро жити
І любив людей високого походження
Більше, ніж можна було уявити.
Усі свої великі доходи він витрачав
На вино та ласощі дорогі;
Він утримував триста відважних лучників,
Бо стрільбу він любив так сильно, як стогін в тетяві.
Жоден лучник, що жив у ті часи,
Не міг з ним зрівнятися у стрільбі;
Усю свою юність він присвятив
Цьому надзвичайному мистецтву, як перемозі.
Зрештою, через свої надмірні витрати,
Він розтринькав своє багатство усе,
І, будучи оголошений поза законом — своїм князем,
Жив у лісах, ховаючись, як повезе.
Багатий абат Сен-Марі,
якому він був винен чимало грошей за гуляння,
настільки ненавидів цього графа,
що спричинив його падіння і переслідування.
Тож, як розповідають, ставши поза законом,
він, із міцних хлопців, вирушив загоном —
хоробрих та сміливих,
і грабував на Півночі —
ставши у Шервуді розбійником.
Серед інших був один — Маленький Джон,
Дрібний землевласник-гігант,
вільний,
Який міг, якщо було потрібно,
З легкістю, без зброї,
вступити в бій проти трьох —
Такий був сміливий.
Всього Робін зібрав сто чоловіків,
З якими, як розповідає історія,
Триста простих людей
Вступати в бій жодним чином
Не наважувалися.
Вони часто навідувалися до лісів Йоркширу,
А також Ланкаширу гаїв,
Де їхні витівки були такими,
Що вони завдавали великого лиха
довколишнім вельможам —
всім.
Жоден багач не наважувався —
хоч би як міцно був озброєний,
подорожувати туди-сюди,
Але ці розбійники, такі сильні на вигляд,
все одно грабували їх і завдавали шкоди.
Найбільшою їх злістю до духовенства було те,
що ті в жахливій гордості жили;
Але... ніхто з них не міг пройти повз них
біля великої дороги,
Та —
спершу мусили піти на обід,
а потім на сповідь;
І багатьох вони так обслуговували,
живучи тим часом з їх гаманця крадіжок.
Ні ченців, ні францисканців
Робін не пропускав —
не взявши з них свого мита;
І якщо їм не подобалося таке поводження —
він змушував їх позбутися
всіх дорогоцінних каменів та золота.
Бо саме такі люди наповнювали країну
бастардами в ті часи;
І.., ці добрі розбійники кастрували
всіх, хто траплявся їм на шляху, —
щоби цьому гріху
запобігати.
Але Роббін Гуд був таким лагідним,
і мав такий хоробрий дух,
що якщо хтось проходив повз нього в сльозах —
до них він був таким добрим,
що давав і позичав їм,
щоб допомогти їм у скруті :
Це змушувало всіх бідних молитися за нього,
і бажати йому успіху у житті.
Вдовам і сиротам
Він надсилав допомогу,
А ті, кого гнітив голод та біда,
Бачили в ньому зовсім доброзичливого
і не їх ворога.
Він ніколи не кривдив жінок,
А дбав про їхню безпеку;
Він потужно захищав
Усіх, хто благав про його допомогу...
Якось абат Сент-Марі,
Який раніше його зрадив зі зла —
Їхав із двома сотнями людей,
І великими скарбами срібла та золота.
Та Робін Гуд накинувся на нього
Зі своїми відважними воїнами, як страху гук
І... силою відібрав усі монети,
Яких було дванадцять тисяч штук.
Він прив’язав абата до дерева,
І не дозволив йому йти
доти — доки він, разом зі своїми людьми,
не відслужив месу подяки.
Коли це було зроблено,
він посадив його
на коня,
міцно прив’язавши,
і, змусив так їхати —
обернувши його обличчям до хвоста.
Його люди мусили вести його,
щоби він їхав задом додому;
І абат, якого так принизили,
люто сердився й кипів від гніву.
Так Робін Гуд помстився
за колишні кривди, що зазнав;
Адже — саме цей жадібний прелат
позбавив його земель, які вкрав.
Тоді Абат,
з усією швидкістю, на яку був здатний —
поскакав до короля
І Його Величності все
докладно розповів, якби жалівся та плакався.
І сказав, що якщо заходів не вжити,
Силою чи хитрістю,
Щоби цього бунтівника та його послідовників
схопити,
Ніхто не зможе їх —
у їхньому розбої, ніколи вже — перевершити.
Король одразу ж запевнив
Тоді абата,
Що Робін Гуд має швидко згинути,
Разом з усіма своїми веселими хлопцями —
має безслідно назавжди щезнути.
Та перш ніж король встиг когось відправити,
Той вчинив ще один подвиг,
Який ще більше розлютив Його Величність —
Це справді був великий вчинок, якого не забути.
Бо незабаром після того,
вирушили
до Лондона з монетами,
які вони зібрали,
королівські податків збирачі —
для сплати північної ренти Його Високості.
Сміливий Робін Гуд і Маленький Джон,
разом з рештою своєї зграї — раптом,
не боячись закону, напали на них —
злі,
і заволоділи їхнім золотом,
Пересипавши в свої, глубокі від бідності — кишені.
Король був цим дуже засмучений,
а також словами, які волали абати,
і, охоплений гнівом, оголосив,
та розіслав звістку в усі боки,
аби всі могли знати,
що той, хто,
приведе до нього Роббін Гуда —
живим чи мертвим,
отримає тисячу марок,
добре сплачених
золотом та сріблом,
як королівським словом вагомим.
Ця обіцянка короля спонукала
багатьох сміливих воїнів
спробувати,
щоби захопили
хороброго Роббіна Гуда,
використовуючи всі свої сили.
Та щоразу,
коли хтось наближався до нього,
у веселому зеленому лісі,
він пригощав їх,
жирним і смачним оленячим м’ясом у лучному соусі.
І показував їм такі войовничі видовища,
зі своїм довгим луком та стрілами,
що вони розповідали про нього,
як це було великим горем — його діями вмілими.
І що такий гідний чоловік, як він,
був так змушений жити,
Бувши колись лордом високого рангу,
а тепер цілком позбавлений засобів до існування,
щоби себе веселити.
Король, аби схопити його,
раз по раз
надсилав воїнів великої сили :
Але Робін та його люди щоразу завдавали їм тяжких поразок,
і їх у бою перемагали та потрошили.
Або ж — завдяки любові та ввічливості,
він завойовував їхні серця:
Так він і далі жив грабунками,
по всій північній місцевості Ланкастера.
І вся країна тремтіла від страху
перед Робін Гудом та його людьми;
Бо міцніших хлопців, що жили лише розбою хлібом,
ніколи не було — ні з того часу, ні в ті часи.
Абат, про якого я згадував раніше,
шукав усі можливі засоби,
Щоби силою цього бунтівника,
І його сміливих прибічників схопити.
Тому він зібрав п’ятсот чоловіків,
Повністю озброївши їх всіх,
Але розбійники вбили половину з них,
А решту змусили відступити, чи вступити до них.
До довгого лука та гострих стріл
Вони були настільки звиклі,
Що й досі зберігали ліс зеленим,
Незважаючи на найгордішого ворога — сховавшись, зниклі.
Дванадцятьох людей абата
Робін захопив,
Які прийшли,
щоби його арештувати;
Коли всі решта з поля бою втекли,
Цих він пригостив
Бенкетом та веселощами,
І, добре їх пригостивши,
Він безпечно відправив їх до їхнього пана,
І наказав їм передати йому,
Що,
якби він нарешті змилостивився —
Попросити нашого доброго короля,
Щоб той пробачив минуле,
І надав йому прихильності,
То він знову повернув би
Гроші,
які раніше
Були забрані ним та його людьми,
У нього та багатьох інших — в лісі...
Бідні люди спокійно, завжди —
проходити повз нього могли,
А деякі й обирали саме цей шлях,
Бо добре знали,
що він їм завжди старався допомагати.
Але коли він знав якогось багатія-скнару біди,
що гнобив бідних —
То йому свербіла рука, щоби
заволодіти його грошима і...
він мав їх, хай там як — отримати.
А іноді, коли великі дороги виявлялися безвихідними,
тоді він набирався сміливості, якби страх;
Тоді він та його люди часто нападали,
хитрістю —
на таких багатіїв у їхніх будинках.
Тож через страх перед Роббіном
тоді
І його відважною командою,
Скупердяї тримали велику кількість охорони,
Яких інакше утримували б лише небагато — монетою скупою.
Король Річард*, перший з цього роду,
На прізвисько «Richard Cœur de Lion»,
Або ще вірніше -- Річард Левине Серце,
Тоді,
Вирушив, щоб розгромити проклятих язичників,
Які утримували узбережжя Сіону --
у свій Хрестовий похід долі.
А єпископ Елі -- канцлер,
Залишився тут намісником,
І, немов могутній імператор —
Гордо і всевладно панував.
Наші літописи про нього повідомляють,
Що зазвичай він їздив-шлявся
З тисячею вершників —
від двору до двору,
Де й оселявся.
Він, рушив на північ,
Зі своєю згаданою свитою — промишляти,
А там..
Роббін та його люди вийшли назустріч,
Щоб усіх їх розважати.
І от Єпископ був би дуже радий і задоволений,
З усією своєю тисячею людей,
Шукаючи,
як би йому прошмигнути
Поза межами Роббінової зони — непомітно втікаючи.
І, з хоробрим польотом сірої гуски,
Робіна люди їм таке видовище показали,
Що цих коні почали брикатися й метатися,
А вершники впали на землю кататися.
Двісті — єпископа людей, було вбито,
І вісімдесят добрих коней;
А ще тридцять, що здалися в полон,
Були відвезені до лісу у тиху та сумирну зелень.
Яких згодом викупили,
За двадцять монет — за людину;
А от решта — шпори в коней вбила й втекла
До міста Уоррінгтон,
І гнали так без упину.
Сам Єпископ,
розлючений до краю,
Зібрав,
від імені короля Річарда,
Військо з північних країв,
Щоб приборкати цих зухвалих розбійників.
Але Роббін своєю ввічливістю
Настільки підкорив простий народ щедрістю подаяння,
Що вони не наважувалися випробувати на ньому
Всю суворість його покарання.
Тож сміливий Роббін
та його послідовники
живуть без шкоди
від багатих,
поки король Річард не повернувся
з прекрасного Єрусалима —
до них.
І тоді розмови
наповнили його королівські вуха —
про Роббін Гуда,
як бідних захисника;
Його Величність дивувався, що в зеленому лісі
Робін так і продовжував жити, без страху та лиха.
Тож уся країна, далека й близька,
висловлювала йому велику похвалу;
Бо ніхто з них не мусив боятися,
крім тих, хто порушував законів святу букву.
Робін бажав королю добра,
і завжди молився за його здоров’я,
І ніколи не чинив нічого
проти загального блага.
Лише тому, що його тоді згубило
жорстоке духовенство, яке його обдурило —
Він використовував усі засоби, які міг придумати,
щоби таким людям його мистецтво дошкулило.
Він кинувся в справу, сповнений ненависної злості;
І він був винен в тому,
Бо через провини декого з них —
зганяв свою злість
На всіх, хто траплявся йому на шляху.
На багатство, здобуте грабунком,
Він збудував вісім, для бідних — притулків,
Думаючи,
що таким чином зможе змити пляму
Крові, яку він пролив.
Такою була тоді їхня сліпа відданість,
залежна від їхніх справ;
І якби це було неправдою,
ми — християни,
були би гірші за турків, яких я знав.
Але, щоби сказати правду про Роббіна Гуда,
і не скривдити ані на йоту його —
Він ніколи не проливав би крові того,
хто не нападав на нього.
Він також не завдавав би селянам шкоди,
що трудилися за плугом і возом;
Бо добре знав :
якби не вони,
Ніхто б не знав, як жити.
Король особисто, разом із деякими лордами,
Поїхав до Ноттінгема,
Щоби випробувати,
чи вистачить сили й майстерності,
Щоби гордість цих розбійників придушити.
І, як він уже робив раніше,
Він знову оголосив,
Що той, хто візьметься
Привести до Ноттінгема,
Або в будь-якому місці цієї землі,
Бунтівного Робін Гуда —
Мав би зайняти місце
Поряд із тими, хто має благородне походження.
Коли Робін Гуд про це дізнався —
Незабаром,
У місто Ноттінгем
Лист до Його Величності
Він прикріпив,
Одного вечора хитро —
до кінчика стріли;
Який королю доставили,
і... його,
Перед Його Величністю -- прочитали.
Зміст цього листа був такий :
Що Роббін підкориться,
І буде вірним васалом Його Величності,
У всьому, що доречно,
За умови,
що Його Високість пробачить
Його та всіх його веселих людей волі;
Якщо ні,
то він мусить жити в зеленому лісі,
І приймати те, що випаде долею,
як усі.
Король хотів би його помилувати,
Та деякі лорди сказали :
«Цей прецедент стане серйозним звинуваченням
проти Вашої Величності в майбутньому,
як слабкість корони...»
Поки король і лорди
обговорювали цю справу щоднч,
деякі з цих розбійників втекли
до шотландського короля.
Адже вони гадали, що якби їх схопили,
Або Робін здався королю —
То всі інші з його загону
Були би дуже швидко страчені.
З понад сотні чоловіків
Лишилося лише сорок друзів,
Які вирішили залишатися з ним,
Нехай доля робить, що хоче — в живім.
Якби ніхто не втік, то всі —
отримали би повне помилування,
заради нього і...
Король мав намір проявити милість
до його веселих друзів і до нього самого.
Та перш ніж помилування дійшло до нього,
цей славетний лучник помер — наяву...
Його смерть та обставини, за яких вона сталася,
я зараз опишу.
Бо, роздратований думками про
повстання своїх послідовників,
у меланхолійному настрої
Він перелічив їхні провини :
«Зрадники підступні..!» — сказав Робін тоді,
«У всіх ваших минулих небезпеках
Я захищав вас, як своїх людей,
Щоби ви, врешті-решт, таки мене покинули..?»
Ця сумна розгубленість спричинила
Лихоманку,
як дехто каже,
Яка привела його —
Хоча й дивним шляхом,
до фізичного розладу.
Щоб уникнути цієї смертельної небезпеки,
Він щонайшвидше
у жіночому монастирі сховався, маючи намір
Зробити кровопускання заради свого здоров’я.
Невірна черниця удавала,
Ніби з любові хоче зробити йому кровопускання;
Але вона, обманом — спричинила
загибель
Славетного Роббіна Гуда.
Черниця, як дехто каже, вчинила так,
Щоби помститися за кривду,
Яку він та його люди
Завдали силою грабунку — духовенству.
Так загинув Робін Гуд від зради,
Хоча ніякою силою не міг він згинути;
Якби він прожив довше, безперечно,..
Король Річард, охоплений каяттям,
Прийняв би його до ласк —
Він підносив хоробрих людей;
Шкода, що його позбавив життя
Той, кого він так ненавидів —
Ця законниця монастиря
була підступним кровопивцею, --
Щоби дати Робіну стікати кров’ю до смерті;
А Роббін, як на мене, був ослом,
Що довірив їй своє життя у сліпій покорі...
Його тіло, настоятелі цього монастиря,
після його смерті —
Наступного дня,
Наказали поховати,
у скромній труні,
Поруч із великою дорогою — біля лісу, на маленькій галявині...
І над ним вони наказала
встановити камінь на землі :
під деревами — тут;
На ньому було викарбувано епітафію,
де було вказано його ім’я, як Робін Гуд... .
Дату року та день, також —
вона наказала там зазначити,
Щоб усі, хто проходив повз,
могли чітко побачити,
Що такий чоловік, як Роббін Гуд,
був похований у цьому місці;
І як він жив у зеленому лісі,
І там деякий час грабував та веселився,
щоби бідних довколишніх не забував,
коли подорожній молився..,
Здається,
що хоч він і завдав духовенству
Великого горя, коли грабував і...
Його не слід цілком забувати,
Хоча він і був їхнім ворогом, як кожен знав...
Оця жінка, хоч і ненавиділа його,
Та все ж його пам’ять любила;
І вважала за велику шкоду,
що мала загинути, разом із ним —
його слава,
якою вона дорожила.
Цей епітафій, як свідчать літописи,
Протягом цих ста років ще є і..
Багато хто добре його розрізняв —
Та час все зношує...
Його послідовники, коли він помер, розсіялися межи людьми —
Декого прийняли до лав благочестя;
Решта втекла до чужих країн,
І покинула своєї батьківщини землі — назавжди,
за свого життя.
Хоча похорон був
і надто скромним, його,
Все ж,
ота законниця дбала про то,
Щоби його слава не зникла безслідно —
Для тих, хто прийде після нього.
Бо, безперечно —
ні до, ні після,..
Ніхто ніколи не знав —
За правління жодного князя,
Такого, як Роббін Гуд, що серце добре мав.
Цілих тринадцять років і трохи більше,
Ці розбійники так жили,
Переслідуючи багатих і...
кохані бідними,
Що було найдивовижнішим —
серед історії, яку творили.
Нам ця історія
Здається неможливою;
Ніхто тепер бути таким відважним
не наважується —
Собою;
Але часи, як ми бачимо — змінилися,
щоби історія стала іншою.
Ми, що живемо в ці останні дні
Цивільного уряду — в Англії,
Якщо треба,
маємо сотню способів
Запобігти появі таких розбійників —
Сьогодні і...
У ті часи люди були більш варварськими,
І.., менше боячись — жили;
Тепер, слава Богу..! люди бояться
Більше —
порушувати наші закони.
Тоді не використовували ревучі гармати,
Вони навіть не мріяли про таке;
Наші англійці, в бою обирали —
Хоробре крило сірої гуски.
У військовій справі — ці чоловіки,
Завдяки тренуванням, були настільки вправні,
Що в ті часи їм не було рівних,
Особливо Роббін Гуду — у лучній стрільбі.
Тож, здається, ховаючись у печерах,
У густих лісах і хащах,
які вони добре знали —
Вони розбивали натовп палицями,
А їхні стріли так влучно вбивали.
І ніхто не наважувався наблизитися до них,
Хіба що з ввічливості;
Усіх таких вони хоробро відправляли додому,
З веселістю та радістю доброзичливої сміливості.
Саме ввічливість принесла
Робін Гуду таку любов,
Як я вже раніше розповідав —
Це була головна причина того,
що він виявився
Успішнішим, ніж міг би бути,
як я знав.
Будьмо вдячні за ці часи
Достатку, правди, миру та справедливості
І відкажімося від наших великих і жахливих злочинів —
у нашім житті,
Щоби вони не призвели, до їхнього кінця —
Оповідача.
Я знаю,
що існує багато вигаданих оповідей
Про банду, чи братство Роббіна Гуда;
Але літописи, які рідко помиляються,
Свідчать, що це — все ж таки,
Правда.
Тож нехай ніхто не вважає це брехнею,
Бо,
навіть — у найгіршому випадку,
Вони зможуть,
За часів правління Річарда Першого,
розпізнати всю істину.
Якщо хтось із читачів захоче перевірити,
Як я вказую —
Правдивість цієї хороброї історії,
Він переконається, що це правда — я знаю.
І я вважатиму, що моя праця —
На добру справу
була витрачена,
Коли скажуть, що я розповідав
Правдиві історії про сміливого розбійника
і.., доброго серцем, лучника —
Роббін Гуда...
__________________________________________
27.05.2025-22.09.2026; Paris (Aurora)
====================================
(!!!)
Дослівний переклад балади «Справжня історія про Робін Гуда...» (Martin Parker) здійснив Катинський Орест українською мовою з оригіналу твору автора Мартін Паркер (A True Tale of Robin Hood)...
———————–———————————–—
(Автор — Мої переклади поезії з різних джерел та мов світу…)
====================================
(!!!)
Річард I Левове Серце (фр. Richard Cœur de Lion, англ. Richard the Lionheart) — один із найвідоміших королів Англії (правив у 1189–1199 роках) та видатний воєначальник епохи Середньовіччя.
Він отримав своє легендарне прізвисько за виняткову військову відвагу, сміливість та лідерські якості під час Третього хрестового походу...
==================
(!!!)
Баладу Martin Parker (Мартин Паркер) написав у 1632 році, як "A True Tale of Robin Hood", що звучить перекладом
"Справжня історія про Робін Гуда"...
Балада докладно описує трагічний кінець життя Робін Гуда в Кірклейському абатстві, де його зрадила й вбила власна родичка — настоятелька-законниця (монахиня) монастиря, якій він вірив і яка його ненавиділа — шляхом надмірного кровопускання, аж до повного знесилення і смерті тіла.
Така от одна з версій смерті Роббін Гуда з Шервудського оленячого лісу привілля...
==================
(!!!)
Про автора цієї балади і більш детальну автобіографію дивитися тут за посиланнями :::
https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1069296
Катинський Орест
https://www.stihi.in.ua/ua/avtor.php?author=55043&poem=522367
(Katynskyy Orest)
https://www.chytaichyk.com/pereklad-martin-parker-time-s-alteration/
Автор перекладів поезії з різних джерел та мов світу, використовуючи допомогу ШІ…
==================
Автор :::
Катинський Орест
https://www.stihi.in.ua/ua/avtor.php?author=55043&poem=523530
(Katynskyy Orest)
====================================
ID:
1069869
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 03.10.2026 06:05:44
© дата внесення змiн: 05.10.2026 13:45:08
автор: Paris
Вкажіть причину вашої скарги
|
