Похили́лись ве́рби
Над узлі́ссям жу́рно
Розцвіта́ли кві́ти, в лі́сі по́між тра́в.
Чу́вся за́пах ме́рви.
В не́бі так аму́рно,
Ле́бідь із лебі́дкою давно́ літа́в.
За гілка́ми зрі́дка
Ши́піт ми́ло ли́нув
Вми́ть зняла́сь поже́жа, га́й димі́в уве́сь
І слабка́ лебі́дка,
Від густо́го ди́му
Впа́ла під вербо́ю, а́нгелом з небе́с.
Навкруги́ тріща́ло
По́лум’я гаря́че
Обпіка́ло кри́ла, сні́жні шипуну́.
А він впа́в невда́ло,
Та й за не́ю пла́чем
Десь згуби́в у га́ї, слі́зоньку сумну́.
Ліс не стри́мав го́ря,
О́зеро з’яви́лось
Се́ред га́ю ди́вом, чи́стим як сльоза́.
В нім вода́ прозо́ра
Гіркува́та чи́мось
Пе́ред цим плечи́ма, лиш Весна́ зниза́.
Ах весна́...
Чарівно. Романтично. 
