Дуже відомі вірші. Їх вже перекладено українською, але я спочтатку зробила свої переклади, а потім про це дізналася. :-))))
Юрій Живаго (Б.Л. Пастернак)
Оригинал
Зимняя ночь
Мело, мело по всей земле
Во все пределы.
Свеча горела на столе,
Свеча горела.
Как летом роем мошкара
Летит на пламя,
Слетались хлопья со двора
К оконной раме.
Метель лепила на стекле
Кружки и стрелы.
Свеча горела на столе,
Свеча горела.
На озаренный потолок
Ложились тени,
Скрещенья рук, скрещенья ног,
Судьбы скрещенья.
И падали два башмачка
Со стуком на пол.
И воск слезами с ночника
На платье капал.
И все терялось в снежной мгле
Седой и белой.
Свеча горела на столе,
Свеча горела.
На свечку дуло из угла,
И жар соблазна
Вздымал, как ангел, два крыла
Крестообразно.
Мело весь месяц в феврале,
И то и дело
Свеча горела на столе,
Свеча горела.
Мій переклад:
Зимова ніч
Був сніг, був всюди по землі,
летів вже звично.
Горіла свічка на столі. Горіла свічка.
Як влітку комашня летить з вікном зустрітись
Так сніг летів віконце стріть, мов міг дивитись.
Ліпила заметіль на склі
кружечки й стрілки.
Горіла свічка на столі. Горіла свічка.
На стелі - світло, й видно рух
тіней поволі:
єднання ніг, єднання рук,
єднання долі.
І впали черевички два -
ось, на підлозі.
І краплі воску з нічника -
на сукні сльози.
Й губилось в сніжній все пітьмі,
ховалось вічне.
Горіла свічка на столі. Горіла свічка.
На свічку дихало з кута,
спокуса гріла
Й, мов ангел в образі хреста,
здімала крила.
І часто в лютому, коли
сніг правив ніччю.
горіла свічка на столі. Горіла свічка.
Переклад 08.03.2026.
Оригинал:
Гефсиманский сад
Мерцаньем звезд далеких безразлично
Был поворот дороги озарен.
Дорога шла вокруг горы Масличной,
Внизу под нею протекал Кедрон.
Лужайка обрывалась с половины.
За нею начинался Млечный путь.
Седые серебристые маслины
Пытались вдаль по воздуху шагнуть.
В конце был чей-то сад, надел земельный.
Учеников оставив за стеной,
Он им сказал: «Душа скорбит смертельно,
Побудьте здесь и бодрствуйте со мной».
Он отказался без противоборства,
Как от вещей, полученных взаймы,
От всемогущества и чудотворства,
И был теперь, как смертные, как мы.
Ночная даль теперь казалась краем
Уничтоженья и небытия.
Простор вселенной был необитаем,
И только сад был местом для житья.
И, глядя в эти черные провалы,
Пустые, без начала и конца,
Чтоб эта чаша смерти миновала,
В поту кровавом Он молил Отца.
Смягчив молитвой смертную истому,
Он вышел за ограду. На земле
Ученики, осиленные дремой,
Валялись в придорожном ковыле.
Он разбудил их: «Вас Господь сподобил
Жить в дни мои, вы ж разлеглись, как пласт.
Час Сына Человеческого пробил.
Он в руки грешников себя предаст».
И лишь сказал, неведомо откуда
Толпа рабов и скопище бродяг,
Огни, мечи и впереди — Иуда
С предательским лобзаньем на устах.
Петр дал мечом отпор головорезам
И ухо одному из них отсек.
Но слышит: «Спор нельзя решать железом,
Вложи свой меч на место, человек.
Неужто тьмы крылатых легионов
Отец не снарядил бы мне сюда?
И, волоска тогда на мне не тронув,
Враги рассеялись бы без следа.
Но книга жизни подошла к странице,
Которая дороже всех святынь.
Сейчас должно написанное сбыться,
Пускай же сбудется оно. Аминь.
Ты видишь, ход веков подобен притче
И может загореться на ходу.
Во имя страшного ее величья
Я в добровольных муках в гроб сойду.
Я в гроб сойду и в третий день восстану,
И, как сплавляют по реке плоты,
Ко мне на суд, как баржи каравана,
Столетья поплывут из темноты».
Мій переклад:
Гефсиманський cад
Були далекі і байдужі зорі,
Був поврот шляху - у світлі їх
Місцевість - під Масличною горою,
навколо неї - шлях; Кедрон там тік.
Галявинці - кінець на половині,
а далі - Шлях Чумацьий, щоб водить
Сріблясті й сивії зросли масліни,
Хотіли по повітрю крок зробить.
Наприкінці - чийсь сад, була ділянка
Він учнів не схотів до саду брать ,
Лише сказав Душі в скорботі тяжко.
Тут зачекайте, і не будем спать.
Він зміг миттєво, просто полишити
Мов речі ті, які б він позичав,
Й могуть у всьому, й міць дива творити,
І наче смертні, наче ми, він став.
Здавався світ нічний немилосердним
Для знищення і небуття мав лад.
І простір Всесвіту не був життєвим,
А місцем для життя був тільки сад.
І, дивлячись у чорні ці провалля,
Ці пустки без початку і кінця,
Щоб чаші Він не пив, смерть не спіткала,
В поту кривавім Він молив Отця.
Здійснив моління Він й від горя рушив:
За огорожу вийшов. На землі
Він сном подоланих побачив учнів:
Лежали край дороги у траві.
Їх розбудив: "Господь звелів, щоб спільно
Йшли ми по світу, ви ж лягли, мов пласт.
Для Сина Людського - ось мук година:
Він грішникам до рук себе віддасть".
Сказав - і підійшли сторонні люди,
Якісь раби й безхатченки в ту мить.
Вогні, мечі, і йде найпершим Юда.
Він поцілує й зраду цим здійснить.
Петро взяв меч: хотів він відсіч дати
І вухо встиг нападнику відтять,
Та чує: "В спорі битися - не варто.
Людино, треба зброю заховать.
Чи кількасот крилатих легіонів
Отець з небес не зміг би надіслать?
Тікали б вороги, як він дозволив,
Не стали волосинки би чіпать.
Та в книзі ми Життя, і ось сторінка,
Яка дорожча від усіх святинь.
Що там написано, те буде швидко,
Нехай збувається воно. Амінь.
Ти бачиш, хід віків на притчу схожий,
Коли триває, може й запалать.
Прославлю велич, що лякати може:
Мені - прийняти муки і вмирать.
Я вмру, і я на третій день повстану,
Й, мов ріками - плоти, мені на суд
По черзі, наче баржі каравану,
Із темряви століття попливуть".
18-21.03.2026
ID:
1062532
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Поетичні переклади
дата надходження: 17.05.2026 07:13:37
© дата внесення змiн: 17.05.2026 11:44:38
автор: Валентина Ржевская
Вкажіть причину вашої скарги
|
