... Як нині живе людина?
Якою філософією?
Звісно, мова не стосується професійних сфер.
Чи моральна грань теперішнього життя прагне виправдання добра?
На цьому запитанні я беру паузу…
І згадую Харків...
І бачу його вулиці, як пальці власних рук.
За вулицями – обличча людей. Вони не засмучені.
І серед людей – ми.
Ось і ми з нею йдемо. Йдемо Пушкінською. Дерева нахилились. Вони слухають нас.
– Ти відчуваєш, – запитую я її, – любовну силу? Енергію, – ухмиляюсь я криво, – до затьмарення розуму?
– Оригінально! – зупиняється вона, обіймає мене і цілує.
Перехожі уповільнюють ходу. Якесь авто подає сигнал. За вікном трамвая бачу веселі посмішки. І вагоновожата дзеленчить нам…
І звеличується душа… І виходимо на площу...
Я бачу, здається мені, увесь світ. Світ добра…
Вулиця, люди, трамваї, машини, дерева вбачаються в доброму сяйві... І здається бачене панорамою, епічною.
І ми дивимося у небо, разом. Там пливуть хмари, розкошлані. І усміхаються нам своїми вітрилами небесними. Вони спливають, бавлячись харківським вітром, за обрій...
https://youtu.be/8aSswqbFjqI?si=tGwY7MS1OF-zWJ-r
----------------------------------------------------------------------
Із книги: "Голос її вітру"
Більше - онлайн:
https://booknet.ua/apalkov-oleksandr-u10604644
--------------------------------------------------------------------
(колаж до твору А. Леонтьєва)
