Цей вірш присвячений жінці-воїну Lera Burlakova
Жіноче на сьогодні у війни лице.
Воно в цей час, на жаль, без макіяжу.
І палець не прикрашує тонке кільце,
А замість плаття – роба камуфляжу.
Не рибка золота – піранья люта:
Забарвленість ця ворога ляка й трясе.
Їй на побаченні б вечірнім бути,
Та знов її мара́ у розвідку несе.
Призвалася на фронт не за контрактом,
Бо втямила, що – дупа Україні.
Тепер вона не дівчинка вКонтакті,
А справжня Жінка ув окопі нині.
Вона, буває, також сильно плаче –
Війна чуття всі роздягає догола.
Там побутове і коротке: "Вдачі",
Неначе оберіг від низки куль і зла.
Жіночі очі у війни, а в них жахи́,
Страждання, лють раніш в сумир'ї самки:
Гроза! Адже у небеспеці дітлахи!
Дітей краде підступний ворог в мамки!
Тускніють очі, як – біда й неспокій.
Застигла не промиє їх сльоза,
Бо запнені печалем поволоки,
Мов у травневе небо сунеться гроза.
Враз лютість, наче смолоскип займеться,
І рот процідить не жіночий матючок.
Шептання яре "на́хрін" понесеться,
Після́ ж натисне м'яко пальцем на гачок.
Передова вже рідний дім під небом.
Там тих є мало , хто слабкий на передок.
– Ало, вітаю? Дорога́, як в тебе?
– Поки сьогодні тихо. Означає – ок!
Не згадує вона про Бога всує,
Все також любить селфі і мартіні,
Вона сміється, плаче! І воює!
Щоб спокійніше стало в Україні.
Оригінал
А у войны сегодня женское лицо,
Оно сейчас, увы, без макияжа.
И снято с пальца тонкое кольцо,
А вместо платья - роба камуфляжа.
Не золотая рыбка ты – пиранья:
Страшит врага защитная расцветка.
И вместо легкого вечернего свиданья
Её нелёгкая опять ведёт в разведку.
Мобилизировав себя не по контракту,
А осознав, что Украина в жопе,
Она сейчас не девочка вКонтакте –
Она сегодня Женщина в окопе.
Она порою тоже сильно плачет.
Война все чувства обнажает догола.
Там бытовое, краткое Удачи! -
Как талисман от пули и от зла.
А у войны сегодня женские глаза,
В них боль и ярость раньше мирной самки:
Детёныши в опасности! Гроза!
Коварный враг крадет детей у мамки!
Глаза тускнеют, если боль и плохо,
Их не промыть застывшею слезой.
Они подёрнуты печальной поволокой,
Как небо перед майскою грозой.
Но злость внезапно вспыхнет, словно факел,
Процедит рот неженский матерок.
Она прошепчет яростное Нахер!
И мягко нажимает на курок.
Как дом родной уже - Передовая,
Там мало тех, кто слаб на передок.
- Алло, привет! Ну как ты, дорогая?
- Сегодня пока тихо. Значит, ок.
Она не поминает Бога всуе,
Всё также любит селфи и мартини.
Она смеётся, плачет. И воюет.
Чтоб поспокойней стало в Украине.
Автор Максим Коровниченко
ID:
838569
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 12.06.2019 18:02:12
© дата внесення змiн: 12.06.2019 18:10:03
автор: Юрій Шибинський
Вкажіть причину вашої скарги
|
