ДРУЖБА
I
В Іринки у класі два друга було:
Відмінник Олесь і нездара Павло.
До школи й зі школи вони з нею йшли,
Наплічник Ірині по черзі несли.
Олесь так красиво зажди говорив,
Слова, мов бальзам дорогий, в душу лив,
Поважно ходив. А Павлусик скакав
І часом, було, кулаки розпускав.
Олена Петрівна кричала не раз:
- Ну, що ти за хлопець! Ганьбиш увесь клас!
Глянь, Павле, на Леся. Не треться до стін.
Завжди акуратний і ввічливий він.
З тобою ж що день – то проблеми нові:
То шибка - на друзки, то бійка в траві.
Лесь чує це, сяє, мов сонце ясне.
Обличчя ж Павла, наче хмара, сумне.
II
Зібралася трійця одним літнім днем
В дворі, щоби в ігри пограти з м’ячем.
Як збилися хмари у небі густі,
Додому зібралися друзі тоді.
- Я м’яч понесу, - тут Олесик сказав.
- Бери, - каже Іра.
Павло промовчав.
Ось рушили діти. Собака прибіг.
Став гавкати, зуби оскалив свої.
Іринку очима лихими пропік.
Олесь м’яч покинув, додому утік.
Дівчатко ридає. Собака гарчить.
Павло поміж ними стає у ту ж мить.
З кишені печення якесь дістає,
Собаці отому страшному дає.
- Стій тихо позаду, - Ірині кричить.
А тут вже якийсь чолов’яга біжить.
Ошийник тримає. «До мене, Полкан!» -
Горлає і б’є у долоні цей пан.
Собака покинув дітей і побіг.
В дівчати обличчя бліде, наче сніг,
І очі, мов зорі, що світять вночі.
Постукав легенько її по плечі.
Ірина:
- А знаєш, ти друг – вищий сорт!
Приходь у неділю до мене на торт!
Історія дуже повчальна. Важливо правильні висновки зробити ще в дитинстві: хто друг, а хто так... 
