|
Життя – суцільна приказка повчальна.
Чого у ньому тільки не було!
Житомирська, Вокзальна,
згодом – Дарниця... Почайна,
окрайцем зачепивши Оболонь,
понесла ввись, мов бусла, на озера.
шепочучи новий, незнаний сенс.
Хоч я – крихка субстанція, мізерна,
та доленька несе, несе, несе!..
Не сердьтеся, колишні побратими!
Братайтеся, прийдешні вороги!
Минулим ми достатньо побродили.
В майбуть – ще не здійняли корогви.
Ще митей тьму судилося відкрити,
не гірших, аніж те, що одбуло.
В мені від крику часто глухне критик, –
та все ж несе, несе... на Оболонь!
Мабуть, стількох не вистачить балонів,
аби вмістити обшири думок,
що з ними я сиджу, на Оболоні,
точніше, вкупі з ними сидимо...
Та зводимо споруди оборонні
собі, своїм стежкам, а надто – тим,
що будь-де – не лише на Оболоні,
гуртом не в змозі батька натовкти.
За оболоком оболок історій
вітрисько оболонський нагорта.
Обломе, лиш не дай заскніти в стойлі –
вже краще днів облава й нагота!
Хай краще вже тотальна нестабільність,
ніж вбивча нерушимість мочарів!
Мов бик, який спромігся
вчасно вирватися з бійні, –
живу! Киюю! Ще не очамрів!..
© Сашко Обрій.
ID:
806719
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 15.09.2018 16:15:37
© дата внесення змiн: 15.09.2018 16:15:55
автор: Олександр Обрій
Вкажіть причину вашої скарги
|
