Я пам"ятаю диво навесні,
коли витаєш наче в сні.
Земля напруженна дрижить,
по небу темний дим біжить.
Біжить, і чорна хмара нависає
над дитятком,
а воно її...
вітає.
Вітає перші нитки сріблянисті
й перлинки пада з неба водянисті.
Вітає теплий дощик-срібнопад.
За те, що вимив наш вишневий сад.
Дитя радіє, бігає, кричить.
Дарма, що все промокло вмить.
Дарма, шо мати щось гукає.
Дитя не чує,
воно грає.
Чи то гроза почула цей дитячий сміх.
Чи то до хмар долинув хлюпіт ніг.
Проте, за мить гроза вщухає
І на небесному просторі вмить,
сіяє -
Сонце, трави й бузинковий цвіт.
Це наче серед літа сніг,
це наче казка у буденнім сні,
та це не мариво, муляж, о ні!
Яскрава весняна веселка,
чарівна, гарна, сонячна веселка.
В очах дитячих повно сліз.
А й справді, наче випав перший сніг.
Я пам"ятаю диво навесні.
І сльози, що лились з очей моїх рясні.
ID:
434143
Рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата надходження: 28.06.2013 20:11:56
© дата внесення змiн: 28.06.2013 20:11:56
автор: Anastal1a
Вкажіть причину вашої скарги
|