Ти прочитана книга. Цитую на кожному кроці
Привокзальну спустошеність вічно чужої душі.
Вириваюся всоте із виру застиглих емоцій,
Тільки ношу у серці нагострені твої ножі.
Переплавнену ніжність і дику хронічність історій
Зберігаю в шухлядах і зрідка впускаю у світ.
Ми обрали найгіршу з можливих усіх траекторій,
І не бути нам разом, хіба через тисячі літ.
Ти напам'ять завчений. Не треба тут жодних повторень.
Те, що так закарбоване, через роки не мине.
Ти у серці без змін і без будь-яких вже перетворень.
Все звучиш у мені. Знаєш, ти, мабуть, - щось неземне.
