|
Перекрили повітря у венах,
сік з душі вижимають вовки.
Вкрали сни і кохання у мене,
залишили на згадку думки.
Щоб втішався, хоч чимось, употай,
щоб життя знав усе, як болить.
Щоб не міг, їй дивитись у очі,
щоб страждав, коли вона спить.
Все сарказмом убито до болю.
Я стою, не знаючи куди іти,
щоб благать, у вітра, кращу долю,
де в своїй душі себе знайти.
Щось нікчено проживаю роки,
дні ідуть, а я беру кредит.
Із життя, сам, вижимаю соки,
зараз пяний, поки совість спить.
Потім встану, отряхнуся швидко,
буду знову всім казать привіт,
але совість спить і чомусь мені так бридко,
написав уже свій перший, передсмертний заповіт.
ID:
343758
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 13.06.2012 16:03:29
© дата внесення змiн: 13.06.2012 16:03:29
автор: АЙВЕНГО
Вкажіть причину вашої скарги
|
