Це край світу що зветься кохання
Стою самотньо над безоднею життя
Душа перетворилась в уламок криштальний
Дивлюсь на нього крізь лінзу каяття.
Стою…в руках фантоми щастя,
Що зачепились нігтями привички,
А вони розтануть на порозі,обмиють зап’ястя,
Або згорять раптово не мов сірнички.
А дим що від неї,розвіється повітрям,
Я сумуватиму за ним між рядками,
За затишним теплом дому і тріскотом каміну,
Та я ж завжди чекала на тебе з теплими руками….
Тепер душа покрита білим снігом,
Стою щоб впасти в прірву або піднятись в небо,
Моє ім’я запам’ятається вітрами,
Вони замітали дороги…дороги до тебе…
І зникну в древньому тумані,
Може хтось за плаче а хтось засміється,
А я на прощання усміхнусь усмішкою криштальною,
Й загублюсь в світі з якого вже не вернутись
І знову про трагічне кохання,та ще й на краю світу-над самою прірвою... Може кохання все-таки зупинить ЛГ від цього фатального стрибка?
...згорять ,як згорівши сірнички...-тут зворот "згорівши сірнички" вжитий неправильно.Може "або згорять раптово,ніби сірнички..."? І слово "розтають"-правильно "розтануть".
MADLEN відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
це лише ЛГ...і це перший вірш де хоть чучуть намагалась вжитись в роль героїні,насправді,на такий крок ніколи не піду,куди ж мої без мене але в кожному вірші є частинка душі,частинка мене)тай що таке кохання,і як від нього піти,мені ще мабудь не відомо до кінця)і дякую Наталя що читаєш,
і за обране дякую 
Може кохання все-таки зупинить ЛГ від цього фатального стрибка? 
