Дід Андрія – Яків Боровик.
Він – греко-католицький священник,
Силі поклонятися не звик –
Тій, яка не Богом є натхненна.
За цей «гріх» відсидів аж 6 літ
В таборах – їх сталінськими звали.
Доні його – Дарії, теж світ
На 5 літ совіти обірвали –
В нац-організації була,
В «Сонці», прагла світло влити краю.
Згодом стала мамою вона
Синові Андрію. Серце крає
Доля його. Був колись в ОУН –
В молодіжній, і Андріїв тато.
В 10 літ це вилилось йому –
Посадив ГУЛАГ його за грати.
Не ховали те, що перейшли,
Батько й мати від своїх нащадків.
Знали все і доня, і сини,
Тож росли в любові не до статків,
А до України. Інтерес
Мали до історії народу.
Знали, катом краю був РС,
Богові не діяв на догоду.
Дуже маму син Андрій любив.
Нею, тато вмер, опікувався.
Як хворіла неня, сльози лив.
Як вертала в дім з путі, втішався.
Правду про минувшину шукав,
Коли в школі вчився, в інституті.
Про УПА татусь розповідав
Сину і про владу Рад, що ртуті
Влила в жили краєві верби.
Слухав син це – болем упивався.
Та не відрікавсь від боротьби –
На Майдан в четвертому подався,
І в тринадцятому там стояв,
В Сотню Самооборони влився –
Стрийську, третю. Дрова він рубав,
Барикади ставив – не лінився,
Ще на варті уночі стояв,
Йшов з товаришами на пікети.
Часом і додому приїжджав,
Нені ніс в душі й руці букети.
Але фатум в ноги йому ліг.
З Сотнею у «мирний наступ» рушив –
На Верховну раду. Збитий з ніг
Беркутівцем був й побитий дуже.
Поки волонтер борця довіз
У медпункт, дух його вийшов з тіла.
Голова пробита. Ребра, ніс
Зламані були. І кров злетіла.
Заплатив Андрій за що чолом?
Начепити Гідності корону
Й Правді прагнув, і за це його –
В ґрунт запхала чорна охорона.
Недаремно вмер він – за державу.
Вічна йому пам’ять й вічна слава!
ID:
1056062
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Громадянська (патріотична) лірика
дата надходження: 25.01.2026 22:37:55
© дата внесення змiн: 25.01.2026 23:14:41
автор: Крилата (Любов Пікас)
Вкажіть причину вашої скарги
|
