Життя летить зі швидкістю комети,
І нас несе по ньому вихор днів.
А світу байдуже, насправді, хто ти, де ти,
Про що ти мріяв і чого хотів.
Роки минають, ми крокуєм далі
І несемо вантаж своїх гріхів.
Сьогодні — радість, завтра знов — печалі,
А в серці теж то доброта, то гнів.
Для всіх хорошим ти не можеш бути,
Та і не мусиш — це твоє життя.
Найголовніше вчасно це збагнути,
Бо вже назад не буде вороття.
Не рватися у двері, що замкнуті —
Можливо, не дарма на них замок?
І там, за ними, всі страхи забуті,
Стежки твої з тернових колючок.
Не заважай ти Янголу своєму
Тебе ж від болю й бід уберегти.
Хоч пишеш сам життя свого поему,
Та весь тягар вам вдвох із ним нести
