Вона мовчить. Скрізь тиша, як в могилі,
У шибениці пляшуть думи.
Я - полонений, кисле сьогодення
Мене вітає лишень в сумі.
Одна за одною невпинно плинуть
Години геть у забуття,
Яке ж тепло в цей час до мене лине!
Йде передвісником гниття!
Мою зчорнілу кров запалять раптом
Вечірній промінь з Сонцем красним,
Згорить спина коротка й сива шкіра
В цю божевільну мить прекрасну.
І нову днину полум'я відкриє,
Годин надасть чекати далі
Мій образ знову стрімко розквітає
Та я все також споглядаю,
Як часу голова пливе у водах,
А тіло йде в незнані далі.
