Тихіше. Я займу лише хвилинку.
Ти встигнеш допоки в турці завариться кава.
Я вкраду тебе, мою найкращу людинку,
Бо ж чекає на тебе подорож цікава.
Сьогодні я відкрию двері, в незвідані ніким краї.
Не зовсім Ла-Манш але й я не Екзюпері.
Це тільки моя душа у матеріальному світі.
Це просто моє життя, немає куди правди діти.
Дай свою руку. Ні, все так і має бути!
Відчини двері спершу в кімнату, а там і до серця не далеко.
Вже впевнена: ми не зможемо цей момент забути!
Ну то що поїхали, лелеко?
Дивись там батьки,а тут я –
Це мій маленький світ.
Постери найкращих - це сім'я,
За останні двісті літ.
В маленькій кімнаті змішались смаки.
Тут і троянди, тут і зірки.
Книг так багато, і разом із тим
Репери не хороші нічим.
А і справді, від дівчинки лиш аромат.
Більше ж від пацана; о, а тут і твердий мат.
Запитання постає одне: ти ніжною лиш з ним буваєш?
Відповіді не знаю на таке, а в тім не лиш ти, цим питанням страждаєш.
Я на шляху до кращої своєї версії.
І самооцінка начебто чудова.
Благаю Бога, не потрапити в сіті реверсії.
Бо знаю, що в душі розпочнеться справа судова.
І насправді байдуже, яка я.
Іншою наврядчи уже стану.
Ти дивись, а отут твоє ім'я!
Та ти ж подарував мені Нірвану.
Байдуже, на всі вчинки, всі слова,
На образи серед ночі.
Від тебе ж кругом іде голова.
Боже, які ж прекрасні твої зелені очі!
Так, я вічність у них бачу.
І любов до швидкості гарячу.
Всесвіт мій у них лишивсь,
А ти в моєму ліжку на ніч залишивсь.
