Настала темінь надворі.
Кружляє сум в моїй душі...
Сиджу одна в своїй кімнаті.
Кімнаті темній і черствій,
а на столі горить свіча,
і ніби плаче - не згаса.
Горить ,горить,а не згаса.
Так само як моя душа.
Усе болить,усе болить.
Та не згаса,та не згаса.
І раптом з тиші голос чийсь,
такий сумний і трепетливий.
- Ти хто, ти хто? - спитала я.
-Це я,це я - твоя душа.
-Душа моя , душа моя,
послухай,милая моя,
як я,як я...
- І як ти,як, скажи мені? -
пита вона, пита мене вона...
- Сама не зна я, і сама не зна...
Сумую я,сумую я, щодня й щодня,
щодня й щодня...
- Чому сумна,чому сумна?
Ти ж не одна,ти ж не одна...
- Та не одна я,не одна,
є друзі,рідні, вони є...
Та я сама, та я сама...
- Тебе образив хтось,
хтось біль завдав?
-Завдав,завдав...тепер болить,
тепер болить, немов стріла
влетіла в моє серце...
Тому й сумна,тому й сумна.
Любила дуже сильно я,
тепер холодна до всіх я...
Така,мабуть,доля моя,
безжальна доленька моя.
- Любила ти,любила ти,
тобі розбили серце,
лишили шрам і на мені, твоїй душі,
твоїй душі..
- Душа моя, душа моя, я чую все,
і усе відчуваю, колись ще може покохаю,
та вже не знаю,вже не знаю...
ID:
823865
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 02.02.2019 20:52:55
© дата внесення змiн: 02.02.2019 20:52:55
автор: Лілія Левицька
Вкажіть причину вашої скарги
|
Дякую щиро Вам 
