Прозорий парк в коричневім і жовтім,
Старезний дуб набридле листя скинув,
Всі справи залишилися на потім,
У вирій журавлиний ключ полинув
Старезний дуб гіркі думки терзають,
Ось наче все, усе уже збулося,
Осінній промінь по гіллі ковзає...
От тільки політать не довелося
І тягне дуб до неба гілля-крила,
У їх мереживо, як в сітку вітер ловить,
Туману шаль дубовий гай накрила,
Бентежить душу та до серця мовить.
Стою задумавшись, мені це треба знати,
Хто тут правий, а хто іще правіше?
У небо птаха спорядить літати-
То ж є задача важча й важливіша.
Зростити руки-крила для польоту,
Плече підставить, в гніздах не тримати.
І кожен день свою робить роботу...
Та, Боже, як же хочеться літати!
Так полетіли!!! 
