(Всім нашвикоруч перелицьованим діячам поетики і культури)
Буває різне у природі.
Наприклад:
виродки в народі.
До вас звертаюсь, небом кляті!
Завжди вам люди винуваті?
Сьогодні ви - вже українці?
А вчора?..
Мовчки,
поодинці,
як ті поганії ординці,
пошану, славу добували
й грошей побільше загрібали
собі у пельку, а не всім.
Бо ж мову рідну забували,
й перед братами хизували
московським «говором» своїм.
На разі брешете без міри
ви, знахабнілі лицеміри!
То ж ви, бува, позабували,
як Україну продавали
гуртом і в роздріб,
щоби одержати чини?!
Чи вже не чуєте вини
ви перед Ненькой, бузувіри?
«Без мила лізли»,
а нараз?
Страждальців корчите?
Вас - заставляли?
То може скажете кого?
Скажіте – де?
Скажіте – хто?
І де була така вказівка?
Бо може зна про теє «Спілка*...»?
На Україні ж українське
завжди було, а не англійське,
не «мериканське» й «німчурu».
То ж - «не гоніть ви нам мурu».
І не кажіть:
«Нас - «з о бі1 ж а л и».
Бо все своє на той час мали.
Не тілько мову,
а й – усе!
Театри були, були школи
І люд балакав як хотів.
Чого ж ви брешете по тім,
що вам забороняли мову?
Погляньте ж навкруги наразі...
Повсюди західна зараза
заполонила все і всюди.
А люди наші?
Н а ш і люди?!
Оті двогорбії верблюди.
Впряглись в ярмо, немов воли.
Чому ж не чути щоб ревли?..
В ярмо впряглись...і на чужого.
І на свого, і головного,
що мyштрить нас на іхній кшалт
і, навіть, до якого Бога
іти - указує дорогу...
Здіймайте ж галаси і гвалт!
Гвалтуйте цюю тему нову!..
Пораду я хотів би дати,
Аби до розуму призвати,
До істин і понять відомих.
Щоб ѓірку чашу не іспити,
Спочатку того, як плюватись,
В собі тихенько розібратись...
І з сорому людського
додолу оч1 опустити,
і вже н і к о л и ! не трубити,
про честь забувши і про сором..
* Мається на увазі «Спілка письменників України».
2010 рік.
