Щось було в ній таке на порушення схоже закону,
Ніби бог у волосся з рудим відливом заховав всі земні гріхи.
Вона часто мовчала - не підходила до телефону,
А якщо і підходила, то вбивала слова, як цвяхи:
Нащо ти подзвонив, я не хочу з тобою бути,
Марні спроби твої, пошукай собі інших ляльок.
Співрозмовник тремтів, обривався зв'язок, мов пута,
І гримів як у бурю останній гудок.
Бо вона як Афіна, богиня війни, на любовному полі бою
Не давала нікому ні шансу, ані рятувальних сил.
Хтось дзвонив вже вдесяте, прикриваючи трубку рукою,
Щоб не чути було розривання сердечних жил.
Вона знову і знову збивала дзвінки вхідні,
Але потайки думала: подзвони, подзвони іще раз мені.
