Усі живем на цій землі – немов мурахи.
Всі бігаєм туди-сюди, літаємо – неначе птахи.
Усе берем, дещо крадем і тягнемо - усе додому:
Хто - арматуру, хто - цемент, а хто – солому.
Усе нам мало; зависть й злість нас побирає
Сусід сусіда із гори у прірву пхає.
Хоч ходимо до церкви й там припадаєм
Все ж грішимо, не постимо і проклинаєм.
Про все говорим, дивуємось і нарікаєм,
А самі ми, що темна ніч – ніщо не знаєм.
Ось так живем й не думаєм – для кого стараємсь
Й заради чого «віз важкий угору пхаєм».
Бо прийде час – дух вийде з нас, все потемніє
І віз важкий зірветься враз, та й нас накриє.
21.02.1987р.
