Добігались, дострибались
І думи є, а серце де,
Хворійте люде, стримуйтесь,
Живими будьте як на те йде!
Живими сльози умивайте,
В куток забийтесь і мовчіть,
Зарили в землю, от і майте,
Стискайте руки лиш мовчіть!
Ніхто із вас і не заплаче,
Отак і здохне в тім вуглі,
Ніхто із вас і не побаче
Про що співав Тарас пісні.
За що помер той воїн слова,
Діди твої і ти вже неживий,
Вони в книжках живуть,
А ти удома куєш свій сором вже липкий.
А землі тієї так багато,
Вже той вечір в серце бє,
Буде нам з тобою що згадати,
Пройди руїни ці, це все твоє!
Це все примара мрій в могилах,
Вони кістами досі ще в бою,
А ми напамять їм живем у приймах,
Сховавши непокору в серці, в наготу.
Ото вся наша горда слава,
Що не згадаєш то журба,
Ото всім ворогам забава,
Незнаєм прадідів слова.
А як згадаєм смішно стане,
Та то ж воно коли було,
Отак потроху й серце вяне
І очі стали як стікло.
По трубам йде вся наша доля,
Іржава кров дзюрчить у них,
Ти захлебнувся, оце воля,
Помер, воскрес і знов притих.
Заджмурив очі, нащо треба:
\"Живу потроху та й нехай\"
Іще попросиш хліба з неба,
А на землі згниєш! Прощай!!!
ID:
541061
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 03.12.2014 03:34:19
© дата внесення змiн: 03.12.2014 13:29:59
автор: Костянтин Коляда
Вкажіть причину вашої скарги
|
