Просто зараз. Просто думки вголос. Про що ти мрієш? Чим проживаєш дні? Чим жив сьогодні? А вчора? Про що думаєш, коли засинаєш? А коли прокидаєшся?
Ти звертав увагу на те, яка зараз навколо зелена трава? Ти помічав, що якщо хоч трошки подивитися на сонце, вона стає синюватою? Ти бачив, що пелюстки кульбабок, оті, що в серединці, не жовті, а майже білі?
От знаєш, я пригадую свої перші почуття і думки, коли одягнула контактні лінзи. Я погано бачу давно вже, більшу половину свого життя. Не звертаю на то уваги якось - все, що потрібно, помічаю, та й по-всьому. А тут пригадую.
Я плакала. Від того, що можу бачити кожну окрему травинку під ногами, кожен камінець на бетонному тротуарі. А ще з висоти мосту бачила, як під водою плавають рибки. Там така гарна течія. Різка. І я бачила усі хвилі. А ще я бачила тріщинки на останніх поверхах багатоповерхівок. І кожен окремий листок на деревах. Я кілька днів просто ходила вулицями зі сльозами на очах.
Читачу! Подивися навколо! Помічай! Скільки ж тебе оточує краси. Ти насправді - щасливий! І я. Щаслива.
дякую за коментар і те, що читаєте 
