Знаєш,як це: на вдих – повітря викачують,
А на видих – горгон дві сотні?
Я тобі давно вже пробачила,
Але всі ці нестачі азотні
Рухають, штурхають в спину і в горло:
- Помстися, жінко у відчаї!
Вгоди хоч одній горгоні!
Море вилито, болі випито,
Завмирає всесвіту пуповина…
Ти потрібен мені у чистому вигляді,
Ти МЕНЕ кохати повинен!
Ти – як сон, ти – Ясон, ти є Сонце,
З плямами, опіками і протуберанцями.
Обпечусь до вуглин, тільки б сон цей
Не урвався уламками вранці.
Тільки б щогли «Арго» позростались навіки,
Тільки б леза собі не вподобав,
Тільки б ти був моїм чоловіком,
Бо інакше – недобре.
Але ти – окремо, далеко, ти – з планами.
І все у тобі сумісно.
Залишилось плавно сповзати і плакати,
На драконах втікати з міста.
Десь туди, у Колхіду,у тихі спокійні спогади,
Де дахівка не їде і де можна довіритись Богові.
У мені покришились усі дзеркала і стержні
(так направду, існує мене половина).
Отже, маю підставу зникнути, перш ніж
На судах віковічних кину тобі «Винен!»
