… ми ж марнували дощі
І їхні краплі морозяні
Емоційні мозаїки та вітражі
Вже розпізнані та вмонтовані
Ні хвилини часу
А ні метра простору
Не втрачено й не розміняно
Ну хіба що призабуто , але безперечно згадано
Пруттям залатані кетяги памяті
Цвіту зібраного нам аромат
У власнім тілі , як в стеблі чи в пагоні
Краси шукаєм , а ще більше вад
Події ситами ділені в пил
Від вологи буденності в камінь
Хто ж дає знов жагу та сил
Запалить й загасить новий пломінь
Крізь розчинені люстерка очей
Бліком схлипнуть тривога і спас
Й компастовані плоті полей
Не пробачать вовіки нас
Скоро стихне усе , або сказиться
Частоколом пронизане сяйво
І палітрою в небі розмажеться
Те усе , що бува не на марно
… ким би не були ми
І де б не мешкали
Зколені , зболені , зтесані
А все ще сонце світе
В енно мільярдно розквітнуть квіти
Долі наші написані ?
Не маривами , не привидами й не снами
А нами
