Ненька Україна
Сива і свята
Поклала вузлик на коліна
Де причаїлись щастя і біда
Її очі сльозами политі
За долю втрачену дітьми
Її ніженьки в кров збиті
Від тих доріг,що йшли з пітьми
Її білі рученята
Давно зламали вороги
А її діти-пташенята
По світу розлетілись навкруги
Залишивши матір бідну
В злиднях помирати
Залишивши землю рідну
В війн вогні згорати
В намисті червона калина
Розіллялася бурою кров’ю
І моя нещасна Вкраїна
Себе огорнула журбою
Лани ,колись квітучі
Вкрила чорна пелена
Вражі сили,проклятущі
Породила знов війна
В руїнах отчий дім
У небо дивиться незряче
Навік поховано у нім
Життя юне та дитяче
І доль скільки загубилось?
На тернистому шляху
Скільки душ занапастилось?
В життя бездонному рову
Що ж тепер нарешті маємо?
До чого дожились?
На чиюсь милість ми чекаємо
Що стане кращим все колись
І мати наша- Батьківщина
Збезсиліла від мук
Перед небесами впала на коліна
Не рознімаючи за нас в молитві рук
більше оптимізму, від мрячності в Україні не посвітлішає 
