Самотня осінь по вулицях іде
Де колись з тобою ми блукали
Може щастя те вона знайде
Яке даремно ми шукали.
Ми по різні боки барикад
І в долі милості не просимо
Нам закритий шлях назад
І ми мости останні зносимо
Листя жовте,як листи
Що не прийдуть ніколи адресату
Їм залишається нести
Коханню нещасливому присвяту
І самотність розливається усюди
Холодним,сонячним промінням
Осінь домальовує етюди
Життя здається животінням…
І із шпарин сумного неба
Проллється тихая печаль
Можливо,так і треба
Коли в очах застигла даль
Коли в слухавці відлунюють гудки
Слова: «Без тебе» в скронях б’ються
І дні йдуть,неначе,як роки
Що лиш болем озовуться
Ти на зустріч більше не прийдеш
До мене стежку не згадаєш
Минуле вітру віднесеш
І забрати попрохаєш
А я пірнаю в річку самоти
Холодну,білу,крижану
Я намагаюся пливти
Та раз-по раз тону
Ти на березі стоїш
На муки дивишся мої
З байдужістю мовчиш
Бо ми ж тепер чужі…..
Подекуди просто б забрати лишній склад, чи добавити, як от
Як(Коли) в слухавці відлунюють гудки
Слова: «Без тебе» в скронях б’ються
І дні проходять (йдуть,неначе),як роки
Що тільки (лиш ) болем озовуться
І взагалі гарно буде.
Леся Приліпко-Руснак відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
